Сообщений в теме: 4

[Olegator]

Ищу инфу - всё что связано с шведской армией данного периода . Особенности и тд . Гуглить особо не получается ,слишком общая инфа всплывает ( Может у кого то есть хорошие источники по данному вопросу? Буду очень благодарен

[Anri]

Olegator
Англоязычный сайт, смотри раздел Swedish Military History

Нажмите, чтобы прочитать

]]>http://www.algonet.s...gman/swegen.htm]]>

Описание шведской армии в Тридцателетнюю войну 1618-1648 гг.

А. Разыграев. Военный костюм участников Тридцатилетней войны

ШВЕЦИЯ.

Вступление Швеции в войну было обусловлено стремлением закрепиться на территориях, ранее принадлежавших польской короне. Многолетняя война Густава Адольфа с Речью Посполитой проходила под знаком укрепления Швеции на берегах Балтики. Угрожающее положение, в котором оказались протестанты после успехов войск Габсбургов, заставило их обратиться к шведскому королю с просьбой о вступлении в войну. Король разделил интересы немецких протестантов не с точки зрения оказания помощи собратьям по вере (к нему уже и раньше обращались с предложением о вступлении в войну), а с точки зрения недопущения укрепления Габсбургов на берегах Балтики, когда такая тенденция явно определилась. Смерть великого шведского короля оборвала успешное создание шведской балтийской империи, но даже после этого ранее небольшая прибалтийская страна приобрела в конце войны статус великой европейской державы.

Организация. Вопреки общепринятому убеждению, шведская армия в Тридцатилетней войне вовсе не была национальной армией. Если в момент вступления в войну национальных шведских частей было 25%, то к концу войны их доля упала до 8%. Всю остальную армию Швеции составляли немецкие наемники. Та часть немецких полков, которая была приведена из Польши, была очень высокого качества и состояла из ветеранов. В условиях польской кампании, когда шведской пехоте противостояла лучшая на тот момент в Европе польская кавалерия, Густав Адольф для успешной борьбы с ней был вынужден разработать новую линейную тактику, с успехом оправдавшую себя потом на полях сражений в Германии.

Шведская пехота теоретически была организована в полки (батальоны, фирфинлейны) по 8 рот по 150 человек. Полк делился на 2 административных эскадрона по 4 роты. Соотношение пикинеров и мушкетеров в роте составляло 1:2. Некоторые иностранные вербованные полки состояли из 12 или даже 16 рот. В сражении батальоны сводились в так называемые шведские бригады по 3-4 батальона. Бригады получали «цветные» названия или назывались по именам командиров.

Стандартным шведским построением было 6 шеренг в глубину. Шведская бригада организовывалась из 3-4 батальонов: впереди и уступами на флангах размещались три блока пикинеров. В центре между пикинерами и продолжая фланги пикинеров, находились три блока мушкетеров. Сзади в 10-20 метрах от основного построения формировался мушкетерский резерв из 3 блоков мушкетеров по 100 человек.

Полки шведской кавалерии состояли из 4-8 рот (корнетов) рейтар по 100 человек. В иностранных вербованных полках число рот могло быть другим, от 3 до 12 рот. В бою частой практикой было сведение рот одного или нескольких полков во временные эскадроны силой от 2 до 5 рот. Шведская тяжелая кавалерия была вооружена легче, чем немецкая и носила максимально половинчатые доспехи (финские полки были оснащены лучше). Во втором периоде войны шведы раньше и больше всех стали носить лосиные колеты. В начале войны трехчетвертные доспехи могли быть только в немецких вербованных полках.

Национальной особенностью шведской кавалерии было построение в 3 шеренги. Кавалерия использовала ударную тактику, но при этом надо отметить, что огневую подготовку атаки шведской кавалерии проводили 1-3 роты пеших мушкетеров, размещенных в интервалах между эскадронами.

При вступлении Швеции в войну в Германию отправились следующие национальные кавалерийские полки (в скобках – цвет штандартов): Остготский (красный), Вестготский (зеленый), Смоландский (синий, с 1635 – желтый), Уппландский (красный), Зедерманландский (синий с желтой бахромой); три финских эскадрона (командиры Стальхандске, Вунш, Экгольт) по 4 роты (цвет штандартов разный в каждой роте).

При вторжении Густава Адольфа в Германию у него были следующие вербованные немецкие полки по названию командиров (в скобках – сменившие командиры). Старые полки из Польской кампании: Штрелифф (фон Кальденбах), фон Баудиссин (из 12 рот), рейнграф Людвиг (из 12 рот), фон Хюнекен (5 рот) (де Курвиль), Адеркас (ливонский, носил трехчетвертные доспехи) (Тизенгаузен), Донгофф (курляндский) (Врангель), граф фон Ортенбург (Королевский Лейб-полк до 1631 года). Полки, вошедшие в состав армии в Германии: Аке Тотт, фон Дамиц, фон Эфферен (именуемый Галле) (Витцлебен), Шаффманн (чешский), Кохтицкий младший (померанский).

В 1631 году после Брейтенфельда у Густава Адольфа появились новые полки: герцог Бернард Саксен-Веймарский (Королевский Лейб-полк с 1632 года), герцог Вильгельм Саксен-Веймарский, герцог Эрнст Саксен-Веймарский, граф фон Сольмс-Лаубах, Роберт Монро (немецкий), Банер, Патрик Рутвен (немецкий), Гольдштейн, Бергхофер, Кевенхюллер, Трухзесс, французский эскадрон де Гассьона.

Полевой знак: при Брейтенфельде зеленые шарфы. Известно использование желтых шарфов. После смерти Густава Адольфа носили синий шарф с желтыми полосами по краям.

Пехота. Цветные полки. Известно 7 «цветных» бригад. Как правило, цвет бригады определялся по главному полку в бригаде. Преобладающим цветом шведов было синее платье. Многие «цветные» полки так назывались по цвету знамен.

Желтая бригада: Желтый (Лейб-гвардейский) полк (состоял из 1 роты); Желтый немецкий полк Тейффеля (Teuffel), немецкий полк Хемница (Chemnitz).

Зеленая бригада: Зеленый полк Хепберна (Hepburn); немецкий полк Монро (Monro), немецкий полк Бока (Bock).

Синяя бригада: Синий немецкий полк Винкеля (Winkel); Коричневый немецкий полк фон Даргица (von Dargitz).

Красная бригада: Красный немецкий полк Хогендорфа (Hogendorf); Остготский Эрика Хандса (Erik Hands) (был одет в синее платье); Вестерготландский Карла Хардса (Karl Hards); Дальсландский полк фон Зальцбурга (von Salzburg).

Белая бригада: Оранжевый немецкий полк Витцтума (Vitzthum); Белый полк Дамица (Damitz).

Черная бригада: Черный немецкий полк Турна (Thurn) (носил синее платье, возможно, у бригады были черные знамена); Черный немецкий полк фон Эфферена (von Efferen).

Бригада Аке Оксенширны (Ake Oxenstierna): Уппландский, Нерке-Вермландский, Даларнский шведские полки; финский полк Хастфера (Hastfehr).

Шотландская бригада: шотландские полки Ламсдейна (Lumsdaine), МакКая (MacCay), Рамсэя (Ramsay), Гамильтона (Hamilton).

К каждой бригаде были приданы 6 полковых орудий.

Артиллерия шведской армии одной из первых в Европе получила организацию. В 1623 году она состояла из 6 артиллерийских рот, 1 пионерной и 1 инженерной. Использовались орудия 6, 12, 24-фунтовых калибров.

Шведская пехота в начале своего вступления в войну носила длинный, почти до колен, неприталенный кафтан, чей покрой основывался на шведской крестьянской одежде. Кафтан был бледно-оранжевым или светло-серым до 1626 года с белой бахромой. Если носился лосиный колет, то, как правило, он был без рукавов. «Цветные» (красные, синие и желтые) полки носили цветные казакины. Национальные шведские полки предпочитали синее платье. Зимой использовался синий плащ с меховой оторочкой. После 1626 г. стали носить кафтаны и камзолы синего, красного и желтого сукна.

Головным убором в пехоте служил либо шлем морион, либо серая фетровая широкополая шляпа с высокой тулией. Доспехи были черненые.

Добровольцы из Англии и Шотландии серые камзолы, чулки и казакины. Шотландцами также могли носиться синие бонеты, береты и тартановые брюки красных или черных расцветок.

Офицеры носили белые отложные воротники. Шарф был синим или желтым. Офицерское платье могло быть черным, серым или полкового цвета. Знаменосцы и мушкетеры королевской Лейб-гвардии носили серое платье.

Гвардейская кавалерия была одета в синее. В остальной кавалерии также доминировал синий цвет.

Финский контингент в армии Густава Адольфа состоял из 9 пехотных и 3 кавалерийских полков. У финской кавалерии была кличка «Хаккапелис», по боевому кличу на родном языке, означавшем «Руби их!». У финской кавалерии были бледно-оранжевое или синее платье с серыми или синими камзолами. Шляпа была или бледно-оранжевого цвета, или сделана из светлой овечьей шерсти с отделкой из лосиной кожи.

Кавалерия носила черненые двусторонние кирасы, длинные лосиные колеты, кожаные краги, шлемы типа «горшок» или шведского типа.

В артиллерии собственно артиллеристы надевали черное или синее платье, вспомогательный персонал был в синем или сером.

Драгуны были в красных кафтанах с серыми камзолами или полностью в коричневом.

[Antigonius]

Ahri, ссылка сдохла.

 

Добавлю от себя еще в целом информации.

 

http://www.hhogman.s...-ars_forordning

https://www.reddit.c...ve_in_the_17th/

https://weaponsandwa...army-1618-1721/

 

Советую еще поискать польскую настолку "Огнем и Мечом", там довольно неплохо описана шведская фракция (в сравнению с Крымом и Запорожьем, по краней мере)

[Anri]

Оружейный завод  Hendrik van Trip в Julita Bruk в Швеции, Allaert van Everdingen, 1650 - 1675

 

Здесь можно рассмотреть поближе

https://www.rijksmus...ectie/SK-A-1510

[Maxim Suvorov]

Сьогодні рубрика #музейонлайн присвячена малодослідженим персоналіям Великої Північної війни.

Її називали «АМАЗОНКОЮ КАРЛА ХІІ», довгий час приймали за чоловіка, називаючи Вільгельмом Едстедтом. УЛЬРІКА ЕЛЕОНОРА СТОЛЬКХАММЕР - жінка - шведський капрал, яка служила у війську під час Великої Північної війни і постала перед судом за те, що неофіційно видавала себе в армії за чоловіка і вийшла заміж за жінку, збентеживши самого Шведського короля.

 

Велика Північна війна - докорінно змінила долю багатьох країн-учасниць цього конфлікту, перекроїла політичну карту Європи і визначила її подальший розвиток. За сотні років зацікавленість істориків до цієї події не згасає, тому, що вона має багато не розгаданих таємницьі не розкритих аспектів. У сучасній історичній науці велика увага приділяється, зазвичай,військовим і політичним проблемам війни, проте мало згадується доля простих людей, життям яких творилася ця подія. Маємо віддати належне у дослідженні і вивченні цього питання шведському історику Петеру Енглунду, який у своїй книзі «Полтава: Розповідь про загибель однієї армії» через долю простих людей відтворив події Великої Північної війни і Полтавської битви. Завдяки використаним архівним документам: щоденникам, листам, особистим нотаткам каролінців, - можна дізнатися про маловідомі аспекти не тільки цього військового протистояння, але й суспільні тенденції та віяння тієї доби. З огляду на це актуальною у вивченні історії Великої Північної війни залишається проблема «жінки та війна», їх участь, роль у цьому військовому конфлікті.

Доля жінки тієї епохи складна, суперечлива, а часом жахлива. Одні змушені були залишитися вдома і покірно чекати повернення своїх чоловіків з війни, лише віддано писати і отримувати листи з території проведення бойових дій, беручи на себе увесь тягар ведення господарства і рутину повсякденного життя. Інші, навпаки, скрізь вірно слідували за своїми чоловіками. Загальновідомим є той факт, що під час Великої Північної війни шведську армію супроводжувало 1700 жінок і дітей, які переносили весь тягар війни разом зі своїми чоловіками та всією шведською армією. Особливо серед офіцерів було заведено брати із собою в похід цілу родину – дружину, дітей, служників. Навіть простих солдат могли супроводжувати їхні родини. Напередодні Полтавської битви на південь від Пушкарівки розташовувалася більша частина шведського обозу, де і знаходилися дружини, служниці, діти.

Дехто з жінок ставав заручниками цієї війни і змушений був відчути на собі весь страх, страждання, загублену молодість і жорстокість,адже потрапляли до полону і були серед військовополонених,яких продавали як живий товар на ринках рабів у Стамбулі чи Москві. Наприклад, у 1710 р. посол Швеції у Туреччині Томас Функ регулярно відвідував аукціони рабів у Стамбулі, щоб викупити шведських громадян, і зазначив, що їм вдалося звільнити «доньку столяра» з Нарви, «дружину капітана» й цілу родину Андерс Джонссон. Але коштів не завжди було достатньо, щоб викупити всіх.

Іноді траплялися й курйозні, особливі події, які спонукали жінок йти на війну. Такі випадки досягли свого піку на поч. XVIII ст. в результаті тривалих воєн у Європі. Каролінське військо не було винятком. Серед військовослужбовців траплялися жінки, які одягали військову форму і видавали себе за чоловіків. Сучасні історики називають їх «амазонками Карла ХІІ». Далі мова піде про непересічну жінку тієї доби, історія якої стала, ймовірно, однією із найвідоміших і шокуючих серед каролінських доль цього періоду. Ульріка Елеонора Столькхаммер (1683-1733) – жінка, шведський капрал, служила у війську під час Великої Північної війни і постала перед судом за те, що неофіційно видавала себе в армії за чоловіка і вийшла заміж за жінку. Вона стала об’єктом досліджень, героєм літературних п’єс, театральних постановок та мистецьких виставок. Ульріка народилася у родині лейтенант-полковника Йогана Столькхаммера (1653-1711 р.) і Анни Бріти Луд (пр.1699). Точна дата її народження невідома, оскільки церковні документи того періоду не збереглися. Датою її народження вважається 1683 рік, оскільки на момент смерті у 1733 році їй було 50 років. У неї було 5 сестер, а її батько був ветераном війни, але фактично знищив сам себе після виходу на пенсію у 1702 р. Вона росла у батьківському маєтку Стенсьо (Stensjo). Пізніше Ульріка заявляла, що їй більше подобалося виконувати завдання, які давали чоловікам, що вона не вивчила жодного із завдань, які зазвичай притаманні жінкам. Люди, які бачили її на полюванні і під час верхової їзди говорили: «шкода, що ти не чоловік, твої таланти краще б знадобилися у світі». Батько Ульріки мав велику заборгованість, тому після його смерті у 1711 р., вона і її 5 сестер залишилися без засобів існування, а сімейний маєток віддали під заставу. Сестри сподівалися на щедрість родичів, але даремно. Тому протягом чотирьох років після смерті батька всі її сестри вийшли заміж. Ульріка, яка спостерігала, як її сестри вступають у вимушені шлюби, не хотіла одружуватися і у березні 1713 року перевдягнулася в одяг свого батька, вкрала коня і втекла із дому. Ульріка взяла собі ім’я Вільгельма Едстедта і мріяла записатися до армії. Довго шукаючи можливість вступити до війська, їй довелося працювати то накривачем столу для губернатора Маннерборга в Або, то слугою в охороні лейтенанта Каспера Йохана Берча.

Ульріка Елеонора Столькхаммер 15 жовтня 1715 р. під іменем Вільгельма Едстедта нарешті вступила до війська як артилерист у Кальмарі. Вона не брала участі в активних бойових діях, так, як була відправлена в Кальмарський гарнізон, який не був задіяний у бойових діях Великої Північної війни. Тим не менше, вона досягла успіхів у кар’єрі і отримала звання капрала. Говорили, що вона віддавала перевагу знімати кімнату, а не спати у казармі. Це було дозволено і прийнято у ті часи, хоча дещо і незвично для простих солдат, які, зазвичай, вважали за краще не витрачати свою мізерну платню на спеціальні спальні місця.

У новорічну ніч 1716 року вона заручилася із служницею на ім’я Марія Льонман і одружилася з нею 15 квітня того ж року. Пізніше повідомляли, що Льонман вважала Едстедта «безсильним», але це її цілком влаштовувало, оскільки вона була жертвою зґвалтування. Врешті-рештУльріка вирішила відкрити свою таємницю і розповіла Марії про свою жіночу стать. Незважаючи на це,вони продовжували жити щасливо у шлюбі, який згодом назвали «союзом духовної любові». Ульріка обіцяла залишити армію, але виконала це тільки 25 серпня 1726 року. Зрештою, Ульріка Елеонора була змушена просити допомоги у своєї заможної тітки, вдови покійного дядька, поміщиці Софії Драке, яка розмістила Столькхаммер у своїх родичів у Вермланді, щоб вона мала змогу поступово звикати знову носити жіночий одяг. Марія Льонман отримала притулок в особняку Софії Драке за межами Вермланда у Смоланді. Одного разу подружжю навіть вдалося зустрітися, але джерела не згадують, за яких обставин відбулася ця зустріч.

Чутки про Ульріку Столькхаммер ширилися дуже швидко. Відповідно до чинного закону, виставляти себе за представника протилежної статі було серйозним релігійним злочином, який карався смертю. І тому влітку 1728 р., за порадою своєї родини, наша героїня переїхала до Гельсінгера, що в Данії, написала лист-сповідь до шведського уряду й попросила про помилування у шведського короля тільки через те, що «її слабка стать з найглибшою смиренністю, вірністю та непохитністю 10 років служила шведській короні». 10 лютого 1729 р. Ульріку Елеонору Столькхаммер і Марію Льонман судили у Кальмарі. Проте суд Кальмару не знав, за яким звинуваченням вони мали бути притягнуті до кримінальної відповідальності і консультувалися з Верховним судом Єнчопінгу. Після вивчення Біблії і тривалих консультацій, Столькхаммер звинуватили в тому, що вона «порушила Божий порядок», одягнувшись у чоловіка та зробивши насмішку над шлюбом. Вона зізналася, що її спонукала «сильна любов» до Марії і вирішила «жити й померти разом із нею». Як виявилося, на 14 день після їхнього весілля Ульріка зізналася Марії, що вона, можливо, «неправильна людина» і відкрила таємницю про себе. Марія спочатку дорікала їй, але пообіцяла невидавати, щоб не заподіяти Ульріці шкоди. Марія також зізналася, що ще більше полюбила її з того часу, як дізналася правду і молила Бога про те, щоб ця справа ніколи не розкрилася, щоб вони змогли бути одна з одною. Подружжя заперечели у суді, що вони мали будь-який сексуальний контакт, їм вдалося прожити подружнє життя протягом 10 років без чоловіків. Ульріка заявила «оскільки вона, дякуючи Богові, ніколи не мала розбещених думок і тим більше ніякої природної похоті, тому у неї не було потреби у спілкуванні із чоловіком». Суд навіть запросив акушерку для того, щоб перевірити чи повністю вона розвинена фізично.

Врешті-решт суд Гота виніс вирок: «цей шлюб порушив закон Божий і природу, але виправдав їх від звинувачення у гомосексуалізмі». Це змусило суддів сприйняти цей шлюб «найчистішим, духовним видом, союзом чесноти». 18 грудня 1729 р., Ульріку Елеонору Столькхаммер визнали винною у тому, що вона видавала себе за чоловіка і вийшла заміж за жінку. Це були злочини, що передбачали смертний вирок, але були обмежені місячним ув’язненням «на хліб та воду» з подальшим вигнанням із Кальмару. Марію Льонман засудили на 14 днів позбавлення волі за те, що не розкрила правду. 30 січня 1730 р. король Швеції Фрідріх І скоротив вирок У. Столькхаммер, усунувши покарання на «хліб та воду», а покарання Марії Льонман скоротили до 8 днів позбавлення волі. Відбувши покарання, дві жінки продовжили жити тихим життям у родичів Ульріки. Листи, які вони писали одна одній свідчили про взаємну любов. Ульріка померла у 1733 р. на 50-му році життя, а Марія служила домогосподаркою у родичів Ульріки, де і померла 16 травня 1761 р.

Це одна з небагатьох історій жінки каролінської епохи. Неординарність поведінки Ульріки і Марії збентежили не тільки суд, але й самого короля Швеції. Але, як бачимо, фактично вони були виправдані. Дійсно незвичне рішення для початку XVIIIст. Але це було у Швеції. На сьогоднішній деньШвеція посідає одне з перших місць у світі серед країн, де громадяни поважаютьідею рівності між чоловіками та жінками, мають рівний доступ до влади, гідної винагороди за працю та впливу у суспільстві, незалежно від статі, релігії, етнічного походження.

 

https://www.facebook...?type=3