Сообщений в теме: 222

[Svetlako]

И сюда Таксюра Бо лирично!"Голоси на Майдані"Вийди, Україно, знову на Майдани!Ой не вийду, сину, бо боюсь обману.Вийди, наша мила, проти супостату!Не піду, не сила, краще вийдіть з хати.Ми благаєм, ненько, бо в нас рейтинг пада!Та нехай той рейтинг та й відсохне, падло!Соромно вам, мамо, ну за що дістали?В нас нова програма, хоч би почитали!І читать не хочу, і дивитись гидко.В мене сині ночі, в мене жовті квітки.Хто ж вам, наша мати, вкаже путь-дорогу?Та піду сапати і молитись Богу.От від того, неню, справи наші кепські.Ох, ви не письменні, ох, не європейські.++++++++++++++++++++++Любовь и смертьЯ пригласил вас на обедИ после супаПринес на блюде для котлетКусочек трупа.Мадам! Оставим светский тон.Вы не ребенок.Кусочек трупа – это он,Мой поросенок.Давно такого я искал.Он был веселый.Его кормил я и ласкалПо спинке голой.Он одного меня любил,И каждый вечерБывало крикнешь: «Феофил!» –Бежит навстречу.Но я убил его ножомДля милой гостьи.И тело мертвое обжег.И вынул кости.И вот, возвышенно-тонка,Твердя о Глинке,Вы проглотили три кускаПокойной свинки.Ну что ж, доешьте до конца,Мой ангел милый,А я такого мертвецаГлотать не в силах.

[LUTAR FALX]

Александр Галич "То-то радости пустомелям,Темноты своей не стыжусь,Не могу я быть Птолемеем,Даже в Энгельсы не гожусь.Но от вечного бегства в мыле,Не устройством своим томим,Вижу -- что-то неладно в мире,Хорошо бы заняться им,Только век меня держжит цепко,С ходу гасит любой порыв,И от горести нет рецепта,Все, что были, -- сданы в архив.И все-таки я, рискуя прослытьШутом, дураком, паяцем,И ночью, и днем твержу об одном --Не надо, люди, бояться !Не бойтесь тюрьмы, не бойтесь сумы,Не бойтесь мора и глада,А бойтесь единственно только того,Кто скажет:"Я знаю, как надо !"Кто скажет:"Идите, люди, за мной,Я вас научу, как надо !"И, рассыпавшись мелким бесом,И поклявшись вам всем в любви,Он пройдет по земле железомИ затопит ее в крови.И наврет он такие враки,И такой наплетет рассказ,Что не раз тот рассказ в баракеВы помяните в горький час.(.......)**************************

[Svetlako]

Бо ковбасит!***Я зустрічався з вами в дні суворі,Коли вогнів червоні язикиСягали від землі під самі зорі,І роздирали небо літаки.Тоді вас люди називали псами,Бо ви лизали німцям постоли,Кричали "хайль!" охриплими басами,І "Ще не вмерла..." голосно ревли.Де ви ішли - там пустка і руїна,І трупи не вміщалися до ям-Плювала кров'ю "ненька Україна"У морди вам і вашим хазяям.Ви пропили б уже її, небогу,Розпродали б і нас по всій землі,Коли б тоді Вкраїні на підмогуЗі Сходу не вернулись "москалі".Ви будете тинятись по чужинахАж поки дідько всіх не забере,Тож знайте: "Ще не вмерла Україна!І не умре!"Василь Симоненко (за наводку спасибо Мирославе)

[Стрiлець]

Бо ковбасит!

ну, якщо ковбасить... нехай вже ковбасить. споживайте ті ковбаси, смачного Вам!------"Мені однаково, чи будеТой син молитися, чи ні,Та не однаково мені, як Україну злії людеприсплять, лукаві, і в огніїї окраденую збудять...Ох, не однаково мені"

Сообщение отредактировал Стрiлець: 20 мая 2009 - 23:10

• 0

Кто говорит: «я люблю Бога», а брата своего ненавидит, тот лжец: ибо не любящий брата своего, которого видит, как может любить Бога, Которого не видит?
И мы имеем от Него такую заповедь, чтобы любящий Бога любил и брата своего.


Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить.
І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.»

1 Іоанна.4:20.21

• Наверх

[Alias]

У него и такое есть:КУРДСЬКОМУ БРАТОВІБорітеся — поборете! Т.Шевченко Волають гори, кровію политі,Підбиті зорі падають униз.В пахкі долини, зранені і зриті,Вдирається голодний шовінізм.О курде! Бережи свої набої,Але життя убивців не щади —На байстрюків свавілля і розбоюНещадним смерчем, бурею впади!Веди із ними кулями розмову,Вони прийшли не тільки за добром —Прийшли забрати ім'я твоє, мову,Пустити твого сина байстрюком.З гнобителем не житемеш у згоді:Йому панять, тобі тягнути віз.Жиріє з крові змученних народівНаш найлютіший ворог — шовінізм.Він віроломство заручив з ганьбою,Він вчинить все, аби скорився ти...О курде! Бережи свої набої,Без них тобі свій рід не зберегти.Не заколисуй ненависті силу...Тоді привітність візьмеш за девіз,Коли впаде в роззявлену могилуОстанній на планеті шовініст.1961Но мне нравится совсем другое:ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА Мріють крилами з туману лебеді рожеві, Сиплють ночі у лимани зорі сургучеві. Заглядає в шибку казка сивими очима, Материнська добра ласка в неї за плечима. Ой біжи, біжи, досадо, не вертай до хати, Не пущу тебе колиску синову гойдати. Припливайте до колиски, лебеді, як мрії, Опустіться, тихі зорі, синові під вії. Темряву тривожили криками півні, Танцювали лебеді в хаті на стіні, Лопотіли крилати і рожевим пір'ям, Лоскотали марево золотим сузір'ям. Виростеш ти, сину, вирушиш в дорогу, Виростуть з тобою приспані тривоги. У хмельні смеркання мавки чорноброві Ждатимуть твоєї ніжності й любові. Будуть тебе кликать у сади зелені Хлопців чорночубих диво-наречені. Можеш вибирати друзів і дружину, Вибрати не можна тільки Батьківщину. Можна вибрать друга і по духу брата, Та не можна рідну матір вибирати. За тобою завше будуть мандрувати Очі материнські і білява хата. І якщо впадеш ти на чужому полі, Прийдуть з України верби і тополі. Стануть над тобою, листям затріпочуть, Тугою прощання душу залоскочуть. Можна все на світі вибирати, сину, Вибрати не можна тільки Батьківщину.

[Стрiлець]

Надежды прочь, сомнения долой,Забыты и досада и бравада.Граница между небом и водой Уже не различима, и не надо. По-прежнему свободный свой разбег Сверяя с параллелью голубою,Плывет неутомимый наш ковчег,Волнуемый лишь смертью и любовью.Проблемы вечной - бысть или не бысть,Решенья мы не знаем и не скажем,Зато ни жажда славы ни корыстьУже не овладеют зкипажем.И если мы несемся через льды,Не чувствуя ни холода, ни боли,То это все ни для какой нужды,А только ради смерти и любови.Воистину ничем не дорожаЗа этим легкомысленным занятьем,Мы верим, что не будет платежа,Но если он и будет, мы заплатим.Чего бояться нам - тюрьмы, тоски,Ущерба очагу, вреда здоровью? -Но это все такие пустякиВ сравнении со смертью и любовьюМ. Щербаков ***Несчитанные дни, немыслимые дали Остались позади, а край все непочат. Как много мы сожгли, как мало мы создали По милости людей, которые молчат. Давно известны нам все омуты и мели.Иных снесло на дно, а нас все волны мчат.Как много мы могли, как мало мы сумели!А все из-за людей, которые молчат.О, как прекрасен бой! О, как прекрасно рвенье!Вот только перемен не видится пока.Все так же тяжелы судьбы прикосновенья,И смерть недалека и бьет наверняка.Но слишком не грусти и мучайся не очень.Пусть горьких дум следы чела не омрачат.Поскольку в трудный час всегда найдется, впрочем,Нам место среди тех, которые молчат.М. Щербаков

Сообщение отредактировал Стрiлець: 03 июня 2009 - 22:50

[Krechet]

ЛЕБЕДІ МАТЕРИНСТВА

Помню учил их наизусть, в школе ещё )

[Dan]

Аустерліц


ти пам’ятаєш скутий груднем Аустерліц
холодний спокій впевненості на обличчях
і вишикувані на світанку легіони
ряди мушкетів
ти пам’ятаєш чи тремтіли там у нас коліна
і чи іржали коні у передчутті
здається ні
ми молоді були
не знали страху втоми від життя
від перемог
жінок
вина
свободи
весь світ лежав прип’ятий шпорою до мерзлої землі
трави придавленої чоботом я пам’ятаю запах
він збуджував
як збуджувала пляшка бургундського в наметі за обідом
струнка фламандка сіроока зі шпиталю
ми пили за життя
за душі тих солдатів
чиї прокляття нам дзвеніли в вухах
чиїми зойками ридала змішуючись з кров’ю злива
за матерів сліпих у чорнім горі
у чорних каптурах над чорною могилою єдиного
ти пам’ятаєш очі ворогів
поранених смертельно
полонених
чужих
інакших
очі
говорять більше ніж вуста

здається
ми розгубили там себе
свою звитягу залишили лежати горілиць в багні
схрестили шаблі
пальці
не метушіться святий отче
ходіть-но між рядів померлих
сьогодні в ніч я прийду сповідатись
за все
за всіх кому не вистачило часу
кого я можу нині врятувати
від пекла

ти пам’ятаєш скутий груднем Аустерліц
наш прапор в світлі сонця що заходить
мої слова яких я сам тепер не пам’ятаю
фламандки тіло вкрите рваним простирадлом
зневірився
кричав до ранку поки не втомився
на місяць вовком вив відхаркуючи боляче бургундське
тепер цього немає
ми хворі
божевільні
з вендетою у серці ми

ти пам’ятаєш
тебе там теж убито

Армандо Б'янконе

Сообщение отредактировал Dan: 04 июня 2009 - 02:11

[Стрiлець]

Ах, оставьте вашу скуку!Я не верю в вашу муку.Дайте руку, дайте руку,И забудьте про мораль.Подойдите вы к окошку,Там увидите дорожку,Где уходит понемножкуВосемнадцатый февраль. Я скатился со ступенек,Был букет, остался веник.Нету денег, нету денег,И не будет, как ни жаль.Вы прекрасны, дорогая,Я восторженно моргаю,Но попутно прилагаюВосемнадцатый февраль.Восемнадцатая вьюгаВновь меня сшибает с круга.Восемнадцатой подругойВы мне станете едва ль.Пусть меня не хороводитВаша ласка в непогоде,Я и рад бы, да уходитВосемнадцатый февраль.Вот такой - не по злобе я,Просто стал еще слабееИ прикинулся плебеем,Романтичным, как Версаль…А тонуть я буду в спирте,Дорогая, вы не спите?Я уйду, вы мне проститеВосемнадцатый февраль.А зачем же нам тоска-то?А весна уже близка так,А достать бы нам мускатаИ разлить его в хрусталь!Я все раны залатаю,Я растаю, пролетая,Я дарю вам, золотая,Восемнадцатый февральМ. Щербаков

[Стрiлець]

Любовь, как истина, темна и, как полынь,Горька. И соль все солонее с каждым пудом.Пора менять пейзаж, нельзя же быть верблюдомВесь век, ad finem, до последнего "аминь".Конца не будет череде ученых книг, Словарь в пустыне - невеликая подмога,Блажен, кто духом тверд и в истину проник,Но истин много, много...Порой Фортуна предо мною, как во сне,Встает - и вижу, что глаза ее незрячи.Дразня обилием, из года в год богаче,Ее сокровища подмигивают мне.Краду!.. В наш век один ленивый не крадет.Беру запретный плод и звонкую монету.Слепа судьба и даже ухом не ведет,Но счастья нету, нету..."Воспрянь, - внушает мне мой ангел-проводник, -Терпи, полынь пройдет, начнутся цикламены.Равно полезен яд любви и яд изменыТому, кто духом тверд и в истину проник. ""Ты прав, - киваю я, - Измена - пустяки,Любовь важней, но и она трудов не стоит... "И взор мой весел, и стопы мои легки,Но сердце ноет, ноет...М. Щербаков