Нажмите, чтобы прочитать У 1631 р. у Київському Михайлівському монастирі був записаний поминальник козака корсунського[89] Парфена Прутило: Парфен, Євдокія, Семен, Євдокія, Іван, Юліана, Терентій, Марія, Зиновія, ієрей Стефан. Сотник Корсунського полку (1649[90]) Демко Прутилчич належав до цього роду.
Серед корсунських сотників є згадки про Кондратенка Богдана (1654), який у 1649 р. був серед полкового товариства. Кондратенко Богдан з трьома товаришами і 9 козаками 24 жовтня 1654 р. виїхав з Корсуня до царя. Прибув він 2 грудня[91]. 21 листопада гетьманський лист до царя повіз з Корсуня Роман Андрійович з писарем і 4 козаки[92].
Козак сотні Гаркушиної (1649) Яковенко (Яковлєв) Яцько , а потім сотник богуславський (1655) разом з уманським сотником Тимофієм Семеновичем їздив до царя.
Серед сотенних містечок Корсунського полку мали бути Смілянська (з Вязовцем і Тарасівкою) і Стеблівська (з Склемич, Сидорівкою, Щербачинцями, Скірупчинцями, Лебодинчим, Лучовим селом, Тонопівкою)[93]. Генеалогічний аналіз дозволив встановити, що сотня Гавриленкова це Звенигородська сотня, а Куришкова і Корчовського – Стеблівські. Ці населенні пункти і раніше належали до Корсунського староства[94]. Звенигородську сотню очолив Гавриленко Гринець, в сотні ж були його родичі Ясько і Юхно, значним впливом користувалися роди Погорілих[95] (Михайло) та Кальницьких[96] (Ярмола). Старшина у 1637 р. Федір Бабиченко був із Стеблева, його родичі Бабиченки Мандик, Микита, Процик, Степан зареєстровані козаками сотні Корчовського (1649)
У Вільшанській сотні у січні 1654 р. згаданий якийсь Андрій (в сотні 8 Андріїв і тому важко віднести перевагу якомусь із них).
Серед старшин полку слід назвати і Таборненка Миська, який був полковником на Волині (1649.05.[97]), а потім став козаком сотні Миська Івахнюка (1649), входив до складу делегації на сейм (1652[98]). Родина Миневських у реєстрі 1649 р. представлена Матяшем і Костею у сотні Марка Бажаненка. Миневські Юрій надав свій хутір на р.Смиків корсунському монастирю[99], був полковим осавулом. У жовтні 1657 р. з корсунської ради направлений на чолі посольства до Москви. Його брат Василь став полковим писарем.
Серед покозачених шляхтичів полку були Трипольські Андрушко і Герасим (сотня Данила Корчовського)[100], Черепинський Ярош (сотня Гаркушина). У 1652 р. останній продав свій хутір у с.Припоні брацлавському полковнику Тимофію Носачу[102]. Його брат Василь Черепинський також козакував у тій же сотні. Шляхтичем був городовий отаман корсунський (1653.05.) Левко Балакчієнко[103], в реєстрі 1649 р. знаходимо Балакчієнка Федора[104].
Структурно у 1648 р. до Корсунського полку, очевидно, належали сотні Корсунські. Всі ж переферійні (кілька Лисянських, Ольшанська, Ситницька, Мгліївська, Городиїська) складали полк Лисянський, потім влитий до складу Корсунського. Весною 1649 р. полк Кривоноса нараховував 27 сотень[105]. Коли Кривоніс став наказним гетьманом, його місце зайняв син, а потім Дем’ян Якимович Лисянський[106], після ліквідації полку багаторічний сотник лисянський (1649-1665). 1654 р. були такі сотні: 1-ша Корсунська, 2-га Корсунська, 1-ша Бугуславська (Яцько (?-1655.03.-?), можливо, Бардак Андрій (раніше 1660.01.), 2-га Бугуславська, Вільшанська, Водяницька, Деренківецька, Кальниболоцька, Лисянська, Мгліївська, Сахнівська (Череватенко Михайло (?-1675-?), Синицька, Стеблівська, Тарасівська (Руданин Лесько (?-1670)
У подальших пошуках локалізації кордонів Лисянського полку допоможе наступна інформація. На територію між ріками Угорський Тикич зверху аж до устя ріки, над яким ліс Майданів і Болкун по р.Тальну, потім між р.Тальною і Колтен теж до устя, по Синій Соді від р.Росі по Дешків брод отримав 1 серпня 1593 р. привілей Черминський[107]. У 1622 р. шляхтич Ян Волковський – слуга Яна Даниловича вписав до житомирських гродських книг привілей Сигизмунда ІІІ на заснування Лисянки (?)[108]. В Лисянському ключі фіксуються населені пункти: м. Лисянка, сс.Хижинці, Назин, Остани, Сливка, Верещаки, Соколовка, Михайлики, Марківка, Наудавка ?, Носмечки ?, Луки, Видишев, Мир..?, Смолячі, новоосілий Морений Брід (січень 1645 р.)[109].
Вже на початковому етапі визвольної боротьби у козацько–старшинському середовищі існували відмінності у поглядах як на тактичні, так і на стратегічні цілі.Чотири полковники на чолі з Кривоносом стають в опозицію до гетьмана[110]. Чи не серед них були ті, хто під його керівництвом у липні 1648 р. здійснював операції. Очевидно, Кривонос був наказним гетьманом над чотирма полками (своїм – тобто Лисянським, Корсунським, Білоцерківським, Уманським)[111]. Виступи Кривоноса і Петра Головацького проти відступу з захоплених західних районів свідчать, що у питанні ведення війни у старшинському середовищі уже в той час були протиріччя. Відносно методів боротьби знов ж таки були різні підходи. Так, гетьман заявляв Кривоносу «...ми не дозволяємо ніякого свавілля чинити, міста палити й руйнувати»[112].
Враховуючи, що початку Визвольної війни Кривоніс був наказним гетьманом, очолюючи повстанців на Брацлавщині, Поліллі і Волині, дамо характеристику його родоводу. Кривоноси у ХVII ст. були достатньо відомим шляхетським родом на Мстиславщині. Вони володіли Бугодищами, Служнею, Кривоносівщиною, Кондратовським. Ці надання отримали ще від князя Мстиславського. У середині цього століття там ще проживали дід Стефан та його онуки, брати Микола, Семен, Василь. Останні мали сестер: Полонію заміжню за Валюжиничем, Варвару - за Яном Бушковським, Катерину - за Юхимом Товпигою, Ксенію - за Лукашем Бичковськім. Юстина Кривоніс була дружиною Яна Козловського (1663). До них близькими (можливо, свояками) були шляхтичі Яків Слюнка, Олександр Товпига. Кривоноси і Товпиги володіли Кондратовкою на основі королівських привілеїв їх предкам. Нагадаємо, що Товпига був козацьким полковником на початку ХVІІ ст. Не виключено, що і шляхтичі Мстиславського повіту Кривоноси належали до старовинних козацьких родів.
Відносно Максима Кривоноса достовірно відомо, що його брат загинув у полум’ї української національної революції. Син Максима невідомого імені на початку 1649 р. був полковником остропільським, сотником паволоцьким.
Фіксуються Кривоноси і у корінних полках: Грицько у Жаботинської сотні Чигиринського полку, а Васько у Мошенської сотні Черкаського полку[113], але яке вони мали відношення до Максима Кривоноса сказати поки що важко. Олександр Кривоніс у 1659 р. був полковим обозним Подільського полку у полковника Остапа Гоголя, Стефан Кривоніс – козаком Могилівської сотні цього полку. У 1666 р. той же Олександр Кривоніс виконував обов’язки місцевого війта[114].
Канівськими полковниками перед Визвольною війною були Кулага Іван (?-1630-?), Данило (?–1634.03.–?), Лагода Андрій Наумович (?–1637[115]), Боярин Іван Іванович (?–1638), Секеринський Амвросій (1638–?), Голуб Юрій (?–1644.05.–1646.11.–?).
Син старшого полковника Запорожського війська (1610), гетьмана Андрія Стороженка був козак полкового товариства канівського Фесько Андрієнко (1649[116]).
Полковник (?-1638), а потім сотник канівський (1638-?). Іван Іванович Боярин у 1642 р. керував спільним морським походом запорожців і донців. Перейшов до Медведівки, де і був вписаний до козацького реєстру 1649 р. Зберігся поминальник роду Івана Боярина з Чигирина у Межигірському монастирі: Федір, Марія, Йосип, Іван, Тимофій, Пелагея, Ірина, Яків[117]. В Каневі ж залишилися його родичі Боярини Матвій, Ілляш і Семашко – козаки сотні Клима Малашенка[118]. Останній з них згаданий як значний козак канівський[119].
Григорій Думич – поминальник його роду у Межигорському монастирі записаний поруч з родом канівського полковника Андрія Лагоди: Григорій, Гафія, Федір, Федір, Леон[120]. Марко Думич – козак сотні Стародубової (1649[121]), Левко Григорович Думенко – проживав у с.Литвинці[122]. Клим – козак сотні Стародубової (1649), Тимуш – козак сотні Андрієвої (1649)
Василь Сокол – старшина Канівського полку (1630), а Андрій Соколенко – козак сотні Андріївої (1649).
Андрійович Яцько, який у 1638 р. став полковим осавулом залишався козаком у сотні Рещенковій 1649 р[123]. Колишній отаман городовий канівський (з 1638 р.) Григорій Щербина[124] був учасником посольства Максима Нестеренка до Варшави у питанні ратифікації Зборівського миру (1650.01.). Борисенко Яцько – отаман сотенний (1638), козак сотні Волинця (1649). Дударенко був сотником у 1638 р. , а у 1649 р. козаками сотні Кулаги зареєстровані Тарас, Федір, Денис Дударенки.
У XVII ст. Кулаги - відомий в Канівському та Переяславському полках козацько-старшинський рід, який вів свої коріння від гетьмана Івана Кулаги-Петражицького. У реєстрі 1649 р. Канівського полку записані сотник Яким Кулага, Яків, Григорій, Трохим - жителі чабанівські (середина ХVІІ ст.)[125], крім того Сахно Кулаженко у Межиріцькій і Сак Кулага у Іржищівській сотнях.
Першим полковником канівським зафіксований у роки Визвольної війни був Семен Савич. Можливо, він і Семен Верещака, який весною 1649 р. очолював козацький полк одне лице. Дотичним підтвердження є той факт, що у сотнях полку були козака Верещаченки. В такому разі, Канівський полк мав 23 сотні[126].
Першу сотню Канівську очолював представник місцевого розгалуженого роду Стародуб Іван, в сотні ж крім нього були Ілля і Лесько Стародуби. Іван очолив і полк у 1653-1654 рр. Шангирей (Шинкирий) Іван був козаком канівської сотні Кулаги (1649)[127]. Той факт, що в 1650 р. він, хоча і тимчасово, очолював полк свідчить, що він уже в цей час став сотником канівським замість Якима Кулаги.
Два останні роки гетьманування Хмельницького полк очолював Бутенко Андрій. Він був покозаченим шляхтичем Терехтемирівської сотні, а після полковникування знову повернувся в рідну сотню і згодом очолив її (1659[128]). Належав до родини яка настільки була розгалуженою в полку, що мала кілька гілок (Бути, Бутки і Бутенки). Ще у 1638 р. сотником став Ілько Бут. Васько Бут козакував у сотні Богданенка (1649), Бут Іван – полковій, Федір – сотні Волинця, Яцько, Стас, Якуб – сотні Ресченкова, Іван – сотні Климова, Буток Іван – полковій сотні, один Іван Бутенко у полковій сотні, а другий - у сотні Волинця, Пилип – сотні Ресченкова. Дещо пізніше Бутко переходять у Липляву[129].
Серед наказних полковників відомі чотири: Заблоцький[130], Гулак, Шангирей Іван, Решетило Васько. Якийсь Заблоцький з Канева був обраний від повстанців до комісії у 1630 р.[131].У Канівському полку в полковому товаристві Прокіп, Яцько, Іван. Євсій у полковому товаристві переяславському, Кирик і Лесько у сотні Романенковій Переяславській, Андрій – Лубенська сільська сотня Миргородського полку. В.Сергійчук вважає іменем наказного полковника канівського Заблоцького Прокіп[132].
Козак сотні Волинцева (1649) Хоменко Василь став писарем полковим (1652), був писарем посольства Яцкевича на сейм до Варшави (1652[133]).
В полку вдалося прослідкувати коріння старовинних боярських родин Київщини і Канівщини Потаповичів, Чойок, Черевчеїв, Морозів. Ще у 1572 р. братаничева бояр Потаповичів (донька брата - племінниця[134]) Милохна Михайлова Морозова продала їм свою частину Жердева. Можливо, хтось із родини Потаповичів був одружений з вдовою московського боярина Михайла Яковича Морозова княжною Євдокією Іванівною Ольгердович-Володимирович (Бельською) і всиновив її дітей від попереднього шлюбу[135].
9 представників родини Морозів записані у реєстрі 1649 р.: козак сотні Климова Іван Мороз, Михайло в Стояцькій сотні, в сотні Гугина Морози Отрошко, Отрушко і Морозенки Григорій, Мелешко, Мисько, Омелян, Семен[136]. Від боярина канівського (1552)[137] вів свій родовід козак сотні Волинця Роман Чайка, від зем’янин Київського воєводства[138] походив козак сотні Гуниної Іван Черевченко.
Священиком спаським канівським був представник відомої шляхетьскої родини Мелешків. Хтось з його родичів ”на рати побит под Курском в Москве”[139]. Рід розрісся в Каневі і серед його представників були козаки сотні Стародуба Курило, Терешко і Трошко Мелешковичі[140].
Сотня Богданенкова – це Леплявська сотня. Савенко Сапун – козак сотні Богданенкової (1649), а Юхим Савенко – козак леплявський (1682 ) У 1699 р. продав брату за два талера дідівський гай[141], а це означає, що ще його дід проживав у Лепляві. Крім того, козак сотні Богданенкової Шелест Тишко проживав у с. Келеберди (1649)[142].
23 березня 1655 р. гетьман в Богуславі написав листа царю, до якого повіз канівський сотник Осип Томиленко з писарем Федором Томиленком і товаришем Климом Дубовиком[143]. Останній через хворобу залишився у царській ставці у Смоленську. Томиленко ж Федір, Іван, Степан і Гнат були козаками сотні Клима Малашенка ще у 1649 р.[144]. Це дозволяє стверджувати, що Осип Томиленко очолював сотню, в якій раніше сотникував Малашенко.
Село Костенець, яке було у повному козацькому володінні ще у 1622 р., відносилось до сотні Кулаги. Це підтверджується тим, що Розколупи Гаврило і Андрій жили там у середині ХVІІ ст.[145], а Андрій був козаком сотні Кулаги (1649[146]), Карпо Розколупенко козакував в ній же. Жителем цього ж села був Тимошенки Семен[147], а Остап, Данило і Прокіп Тимошенки – козаки сотні Кулаги (1649).
Село Литвинець за генеалогічними даними локалізовується у сотні Стародуба. Так, Іван Лавриненко – житель литвинецький[148] був козаком цієї сотні, Пилипенки Кузьма козакував у цій сотні, а Яким і Сава Пилипенки - жителі литвинецькі (середина ХVІІ ст.)[149]. Сидір Чапля – козак сотні Стародуба (1649). Максим, Іван – козаки сотні Стародуба (1649). Іван і Наталія – жителі литвинецькі (середина ХVІІ ст.)[150].
Село Пейє (Піє) входило до сотні Євхимової, в ній козакував місцевий житель Іван Лебідь.[151]
С. Пекарське за Дніпром було у козацькому володінні ще у 1622 р, а пізніше входило до сотні Волинцова. Місцевими жителями і козаками цієї сотні були Кравці[152], Шабини (Шабуненки)[153].
Спочатку родина Незамай мешкала у с. Пекарів[154]. Юрій Григорович (?-1642-1674-?) став козаком сотні Гугина Канівського полку (?-1649[155]-?) в подальшому став генеральним суддею (?-1663-1666-?).
Білоцерківські полковники Дацько (1632), Клиша (Яцина) Яцько Васильович (1632, 1637) Білецький (1634), Гиря Іван, Сакун Василь (1637–1638), Фридрих Самійло.
7 полковників очолювали білоцерківців. Хмеленко Ярема, Гиря Іван Васильович, Громика Михайло, Клиша Яцько Васильович, Половець Семен (був двічі), Москаленко Макар, Люторенко Яків. Наявні джерела не дозволяють покищо встановити місяць початку полковникування Сулименка Івана Івановича, щоб встановити чи став він полковником після смерті Б.Хмельницького чи раніше.
Клиша Яків і Тишко з 1638 р. очолювали дві сотні білоцерківські. В прміжку між 1638 і 1648 р. Яків немов би виконував функції старшого сотника. Люторанеко Яцина, Москаленко Сава також сотникували з 1638 р.
Серед шести наказних полковників двоє Клиша, Люторенко[156] були і повними, а Москаленко Сава, Курманчук Самійло, Гиря Данило, Положний Матвій, відповідно, лише сотниками чи полковими старшинами.Гиря Данило був серед 10 сотників полку у 1638 р.
