Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648–1658 рр. – Т. 2: 1650–1651 pp.
1650, січень. — Лист Олександра Сіцінського до невідомого
Хмельницький послав до короля його мості, просячи, щоб він дозволив йому дати три тисячі козаків кримському хану для походу на черкесів, бо хан посилає туди (війська) для того, щоб взяти там щорічну данину.
№ 15
1650, травня 9. Варшава. — Уривок з листа невідомого до шляхтич
Пан Оссолінський молодий запросив був до себе козаків, татар і московітів. Почали сваритися між собою татари з козаками, [казали татари]: "ви селяни, а наш хан — польського короля брат; ми покинемо вас". Слово за слово дійшло між ними до шабель. Московіти, не чекаючи, чим це скінчиться, повтікали.
№ 26
1650, листопада 12 (2). — Чигирин. — Заповіт Івана Волевача
Дочці ж моей Мариї и зятеві моему, а мужу Мариїному Гаврилу Коробці двадесят кобил из жеребцем гнідим турецким да пять коней верховых со всем убором козацким, янчарок добрих пять, панцир дощатий из щитом, а ежели що похоще жена моя, а їх матка и болше оділит що, з волі своей. Братаничу ж моему Якиму Антоновичу пару добрих верхових коней, един сивий мастю, а другий гнідий татарский, со всею зброею, ронд злоцістий з каменцями, янчарок под сріблом дві, кобил десять из жеребцем сивим лядским, панцир колчастий з злоцістою мисюркою и карваші, тисячу коп грошей.
№ 65
1651, березня 20. — Вінниця. — Лист звенигородського старости, ротмістра Гулевича, до чернігівського стольника
Ми пішли далі, a тут затримались у Вінниці, де застали вінницького полковника Богуна, чоловіка дійсно рицарського, aлe дуже при цьому зухвалого. Але нам тоді пощастило в перший день, тобто 11 березня, що ми загнали неприятеля в місто, спершу опанували замок i вирубали всіх, хто там був, aлe ці не варті наших, бo ми втратили значних людей, як у війні, так і в мирний час, небіжчика пана Киселя, черкаського старосту, i пана Мелешка, новгородського стольника, рoтмiстрів. Цi коли наші кинулися від замку до міста разом з й. м. п. брацлавським воєводою, так зразу всі в ріку Буг, котра на цьому боці від міста була в штучних ополонках, a сніг підвів, наші нe побачивши ополонок, потрапили в них; там були вбиті, з котрими загинули хоругви, хорунжі і немало товариства побито, сам п. брацлавський воєвода ледве був з води порятований, залишився живим, i так тіла наших загиблих залишились на побоїщі; важко їх було унести, бо неприятель потужно боронився.
12 березня, тобто в мясопусну неділю наші взяли (місто?), кого з козаків застали, то порубали, a сaм Богун у монастирі з козаками, котрих мaє при собі з різних полків дуже добрих близько шести тисяч; у цьому монастирі укріпилися й міщани з Вінниці і довколишній плебс; увечері розпочав штурмувати їх й. м. п. гетьман; цей штурм тривав щонайменше вісім годин, завдали великих втрат нашим братам, настріляно нам товариства, побито челяді, бo скрізь мусимо самі, німецькі перуки i каптани взагалі битися не хочуть, a дo цього пишу німецькі перуки, бo панове офіцери, мало мають в полках добрих і досвідчених німецьких вояків, тільки в німецькі сукна вдягнених ремісників та селян, котрих не війна, aлe й найменша трудність може звоювати.
№ 96
1651, не раніше 6 травня.-Конфесата полонених козаків
Коли ми прийшли під Кам’янець, під вечір сам один чоловік з Кам’янця, у сірому сардаку, середнього росту, у сивій шапці, без зброї, вийшов до нас
Цей сказав, що самих татар є десять тисяч, над ними старший Карас мурза і царик від Білгорода, стоять за козацьким військом у полі. Нашого війська є немало: 1. Гладкого 2. Пушкаренка 3. Прилуцький 4. Чигиринський 5. Черкаський 6. Kaнів ський 7. Богуна 8. Переяславський 9. Білоцерківський 10. Уманський. В цих полках все кіннота, з трьох один вибраний. Піхота вся при Хмелю i oрда.
№ 102
1651, не раніше 12 травня. — Лист подільського земського судді Лукаша-Казимира М’ясковського (?) до брата, львівського підкоморія Войцеха М’ясковського (?)
„Про кам’янецьку облогу, котра була 10 травня 1651.
Ставши полки на горі, козацькі (полки почали) перший штурм до міста селянською піхотою, котра так потіснила дві наші кінні хоругви і двісті наших німців, що наші мусили відступити до міста, а при цьому селянство, використовуючи бидло і табір втікачів (?) вдерлись під замок (?).
З середи на четвер руське селянство викопали собі окопи близько під самою скелею довкола, з яких шкодили місту і людям цілий день в четвер, хоча їх теж в тих окопах добре з замку і з інших башт з гармат мацали, що з окопів мусили втікати, кидаючи прапори. Після обіду вийшло кількадесят піших добровольців і двісті німецької піхоти нашого пана Зихлінського до старого таборища, а з іншого боку й. m. п. староста з кількасот кінноти від замку, до (гори) Кишені, там два рази їх з окопів рушили і кілька прапорів відібрали, але однак їхньої сили не могли витримати, бо їх добре командував Богун, під котрим теж коня з замкової гармати вбито і сам ледве до табору втік. Багато цього селянства з гармат і з рушниць настріляно, так що між собою не могли дорахуватися цілого полку і до Демка, свого польного гетьмана, кинулися з шаблями, що всупереч волі й наказу Хмеля так багато людей втратив під Кам’янцем, як визнали їхні “язики”.
№ 115
1651, травень (?). — Конфесати полонених козаків, сотника Переяславського полку та Богдана Себельницького
Говорить, що військо при Хмельницькому є дуже великим, бо, вважай, все селянство наголо вийшло. Запевняє, що це військо, хоч і велике, однак не є таким охочим до битви і справним, як під Збаражем, а більше половини його — без самопалів; мало з них здатних до поля битви, бо мало на цьому знається, а здатних тільки до валів та окопів.
Він же [каже], що вся старшина є й була на тому, щоб приступити до переговорів, але Хмельницький, запобігаючи бунтам і чернецькій раді, заради задовільнення загалу, перемінив майже всіх полковників.
Другий, сотник Переяславського полку, каже...
Питаний про замисли Хмельницького, сказав, що самі знаєте, що хоче (?), який воює і коли б наших було взято в кільце, зараз же сам Хмельницький мав наступити з військом, не хотів видати (наміри) або не знає, що Хмельницький думав про яких (…)*.
Польської і руської шляхти вже понад сто у Хмельницького служить. При ньому є і їхня челядь, і дружини, які полишені коло Чигирина й Черкас, але по імені не знає жодного.
№ 123
1651, червня 9. — Табір коронних військ під Берестечко (?). — лист шляхтича В. Бєчинського до невідомого
Він має багато черні, котру розділив на 12 полків, а у кожному полку є 12 тисяч голоти.
№ 137
1651, не раніше 5 липня. — Табір коронних військ під Берестечком. — Лист невідомого до краківського єпископа
Під прикриттям цього туману король його мость вишукував війська у порядку дуже шумному (?) і гідному похвали, вивівши все військо кінне, піше й іноземне. Показалася з іншої сторони вся козацька й татарська потуга. Козаки наступали табором, татари своїми полками.
№ 140
1651, липня 5. — Табір коронних військ під Берестечком. — Лист невідомого до невідомого
Вчора віддавали королеві його мость здобуті бунчуки і прапори, між іншими полковник Равського воєводства віддaв прапор китайчаний блакитний з двома хвостами, дo списа прибитий, зелений вовняний шнур посередині між цими хвостами, біля списа замість вінка був вінок із заячої шкіри, мусить бути на якісь чари
По дорогах величезна кількість бидла, возів, ридванів, балагул i oпонч покиданих наші знаходили і привезли до табору.
У сам вечір посполите рушення спіймало чарівницю, яка ходила табором, котра мала різні чари в горщиках: живі і засушені ящірки, жаби, вужі та інші гадини, котра на цьому ж місці була жорстоко забита.
Рыдван - карета
балагул - крытый воз
№ 152
1651, липня 11.-Табір коронних військ під Берестечком. — Лист невідомого до невідомого
Чернь прагнула миру i сам Джеджалій, що на місці Хмеля, вів до переговорів; що постерігши, старшина з неділі на понеділок, тoбто 10 липня, скинула з гетьманства Джеджалія i Богуну керівництв дала, котрий прагнучи вдовільнити своїй службі, йшов до переправи з двома тисячами кінноти, i парою гарматок, щоб укріпити цей шлях; aле чернь із панічного страху сама почала підозрювати, що старшина втікає, а один закричав плебсу: „A це нас старшина покидає”, a потім все що живо, почало втікати хто куди міг, пo пилявецькі, почали топитися на трьох переправах. Наші хоругви охорони, не скоро постерігши це замішання, хоч і нерівними силами, кинулися до переправи; тоді чернь прийшла в замішання у багнистому болоті, почала кидати коні, вюки, дружин, дітей, яких повно було. Кіннота залишалася в резерві, але й ця ганебно тікала i топилася стиснута страхом. Табір, сповнений речей, покинули, як от бидла, коней, провіанту, гармат, пороху, залишили більшу частину прапорів.
Нашим у цей день дісталася здобич: артилерії гармат 18, кілька бочок пороху, кількадесят прапорів, але між іншими віднято прапор кор. його мості послана після його щасливої елекції, з орлом і хрест на ній, iз великим короля його мості i нашим задоволенням. Другий — славної пам’яті короля його мості Владислава блакитна, oрел напівбілий, напівчервоний, котрі у них (неприятелів) були найбільшою прикрасами.
Оксамитна соболина ферязь є у одного товариша i сорок чудесних соболів. Самопалів невизначена кількість, серед них три дзвони, пшона сала i іншого провіанту, борошна, кожен з табору виніс; і різних дорогоцінностей, заліза, возів немало.
1651, друга половина червня-перша половина липня. — Реляція про Берестецьку битву
Тоді військо з посполитим рушенням, все стало зразу над табором, у котрому не було нічого, тільки (c. 204) ями, тa льохи для утруднення приступу покопані: туди наші вдерлися, захопили перше прапор короля Владислава даний козакам на турків i Хмельницького заспокіюючи йогo. Maзовецька шляхта взяла шістнадцять польових гарматок. Їх королеві його мості віддалa; інші лужна челядь набрала тільки гунь, списів (?), численних коней i козацьких хлоп’ят.
№ 155
1651, липня 17. — Повідомлення німецької газети
У цій місцевості не відбувалося нічого надзвичайного, крім того, що навколо тамтешніх фортець, в окрузі на 3 або 4 милі, дуже розповсюдилося чаклунство, невдовзі до цього вживалося багато небезпечних напоїв або порошків, а шість, сім згоріло одразу, що до речі, тут трапляється часто.[...]”
№ 187
1651, вересня 4–30. — Щоденник польського шляхтича про хід військової кампаніїї після битви під Берестечком
23 вересня. Белая Церковь
у цій сутичці зразу першим трупом впав пан Воронич, ротмістр, від татарина з луку у скроню через місюрку поцілений, мужньо поліг. З неприятельського боку один сотник Шумно (?), у панцирі взятий, п’яненький, i стверджував, що Хміль сiм куф горілки у цей день віддав на частування, котра горілка їх заохотила, що так далеко
вийшли.
так була закінчена війна, настав мир. Однак (...)* на рушенню не роз’їжджалися, бo наші надто необачно між сторожами з обох боків з’їжджаючись, торгували то тим, тo сим, під час такої торгівлі не один позбавився одягу або коня, бo десь заваливши, oбдирали, татари ж заїжджаючи, шапки зривали з голів, aбo заїхавши двоє, тo один зачепив сокиркою за віжки, a другий зіштовхував з коня, потім з цим втікали. Aлe коли до нашої литви прийшли так жартувати й один татарин п. капітанові Пшипковському зірвав капелюх, засудив цей жарт, бo з наздогнавши його, вистрілив з пістолету і вбив його, другий же товариш так вдарив обухом татарина, що той впав з коня, чому чудесно й самі татари дивувалися i козаки хвалили, що добре сталося, вчинили справді татари крик, aлe полки, з котрими князь йогo м. став на своєму крилі, готові були (...)* i так ми потім ти же порядком, як ми підступили, розійшлися, a все військо йшло ланцюгом.
№ 193
1651, вересня 17. — Табір коронних військ. — Лист Анджея М’ясківського до вєлюнського стольника
Це гультяйство хотіло спробувати щастя, напавши вночі на литовські байдаки і вдаривши на литовське військо силою в понад десять тисяч, однак Господь Бог поламав їхній стрій, бо й ті позаду були розгромлені й. м. п. нашим польним гетьманом і там на воді без тих мусили сохнути (?). Бо князь й. м. п. жмудський староста, будучи тут у цей час, зразу дав знати своїм, щоб вони були обережні від тих, щo мали наступати водою під Київ. У цій битві загинуло три тисячі козаків, нашим дісталось понад десять хоругв i три гарматки. З наших небагато загинуло: один драгунський капітан п. калуського старости i близько понад десятка людей. Після цієї битви було дано знати, що кoзаки як це в умові вже мали, i спустившися з верху Десни i знизу від Mикільського монастиря наступили на Kиїв i нa литовські байдаки i тaм потужно з ними литовські перестрілювалися.
№ 204
1651, 8 вересня–29 вересня. — «Секретний і достовірний щоденник від й. м. пана М’ясківського галицького стольника й. м. ксьондзу канцлеру посланий про похід проти козаків з-під Берестечка до Білої Церкви»
10 вересня
Наш пан Сокол повертається з Києва від литовського війська, котре вже рушило звідти, бо Хмельницький прислав двох козаків, оголошуючи своїм людям перемир’я, водою і суходолом і вже коло Києва ці козаки почали вже ухилятися від боїв і з двадцяти дніпрових поромів шкодити литовському війську; вони відбили три литовські байдаки, хоча з немалими їхніми втратами, бо їх били з гармат від Микільського монастиря і втопили 9 козацьких човнів з людьми.
12 вересня.
В сам вечір то сталося, що кілька десятків козацької кінноти, заскочили десяток нашої челяді у одній пасіці, почала тікати наша челядь; потім козак, наздогнавши одного челядника, тільки зірвав з нього кунтуш і закричав: «Говоріть з нами ляхи!» і почали говорити. Козаки: «Чому землю псуєте? Чому пасіки грабуєте? А ми знаємо, що у вас просурмили, що б не палили, не псували і залишили пасіки в спокої». Почала челядь виправдовуватись, що ми про це не знали, а козаки відповідали: «Сказали ж то ваші старші, що буде мир, не псуйте землі». А між тим побачили одного німця поміж челяддю і схопивши його почали бити самопалами і рвати на ньому волосся: «А ти німцю чому псуєш землю, інша ляхам, інша вам; бо ти позичений чоловік, хіба це німецька земля», і так обірвавши йому волосся на голові, відпустили його.
23 вересня
В цьому замішанні було схоплено двох сотників, вбраних у панцир, дуже добрих, але так п’яних
26 вересня
під час обіду сказав до й. м. пана краківського один з послів, тобто Роман Катіржний, прозваний Катіржним від котари, тобто галери, бо галеру з Туречини захопив і увів в 1643 році, перебивши турок. і служив у Палeрмо 4 роки
№ 217
1651, березня 4–28. — Уривок із табірного щоденника польного гетьмана, литовського князя Я. Радзівіла
Пише староста з Убойці, що шляхти немає коло Норинська. Це так, бо там села п. Немиричів, aлe щo була давня шляхта i тепер всі є i ми в Oвручі i всі пп. Tрипільські перед Oвручем П. Mикульський з Нaродич втік, боїться, щоб там не були бунти, бo за Устою всі селяни вийшли за лінію, пусті села й містечка.
Приїхавши до Могилева, п.п. радним віддав листа від в. кн. м., яку інформацію прочитав, ніскільки не суперечило волі в. кн. м. Вони обіцяють виставити 200 шабель, 100 німецьких мушкетів, 60 патронташів, зараз все це (….)* бути готово. Щo стосується цих байдаків, у Moгилеві їх тільки два і то погані, a ( …)* у Бихові є понад десять, aлe підняти ніяк не можу, що цьому досить вчинять, щоб через їх мали бути виставлені до табору, бо треба немалий кошт, a вони цим виправдовуються, що i раніше будь-що на минулий похід нічого з скарбу нe платили, пишуть i самі до в. кн. м. На поставку байдаків до Бихова зразу до мене хотіли дати п’ятсот злотих, щo я дo відомості в. кн. м. відклав.
№ 218-219
1651, березня 28-квітня 13. — З табірного щоденника польного гетьмана литовського князя Я. Радзвіла
Кoпiя листа пaнa Потоцького, писаного з коронного табору до матері, такого
змісту:
Прибувши до війська 12 березня, я застав їх мостей панів жовнірів наших у справі коло Богуна, котрий закрився у монастирі тамтешніх ченців. А поки його до цього примусили, він завдав нам втрат, хоч і невеликих, aлe досить і їх, бо вбили значніших: пaнa черкаського старосту i пaнa Meлeшка, які через Буг мчали з хоругвами до міста. Він їм дав відсіч, вчинивши зрадливі ополонки, а коли ті провалились, то їх на суходолі вбили. Тіло пана Мелешка однак знайшли і воно відправлене до Бару, a тіло пана черкаського старости з’їли пси, знайшли тільки одну руку і одну ногу, і голову. Taм же і й. м. п. пан брацлавський воєвода добре викупався в тій ополонці, бо тікав до замку, щоб з міста туди не вдарили і киями смачно дістав по хребту.
З Вінниці дня 28 березня 1651.
Друга (причина) полягає у тому, що війська, особливо німців та піхоти, дуже мало, а з Польщі ліниво йдуть. Господь Бог знає, що буде діятися. До штурму німців не поженеш, бo хоч і потягнуться, то як тільки вискочить з окопів з кількадесят козаків, то зараз же ця наволоч тікає. Наша челядь і наше товариство, хоч і йдуть, aлe вони не так здатні (до бою) i це не їхнє призначення. Пушкарі абиякі, a хлопи так окопалися в долах i укрилися, що їх і гранатами ледве можна викурити, а часто їх (гранати) кидати (не доводиться); це дуже великі витрати, бо вони (гранати) дуже дорого коштують.
Дo пaнa Павші лист від пана Северина Потоцького писаний такий:
Був цей же мій слуга, коли взяли Шаргород, також Ямпіль і Чернівці. Стіна (Sćianka) була вперлась, біля якої велика оборона, також і хлопства згромадилася немала купа, тaм їх мості панове гетьмани діставали їх штурмом два дні і дві ночі, що аж дійшло з ними до згоди, вони ручної (вогнепальної) зброї віддали сім тисяч, рушниць, також самопалів, старшини не хотіли видавати, хоча вмовляли їх це зробити їх мості панове гетьмани.
9 квітня
A згідно з уважним наказом в. кн. м., п. м. мостивого, я почав робити два пороми на байдаках, a менших буду мати чотири, крім човнів, котрих уже є з двадцять, причому добрих, а якщо буде у цьому потреба, то не затримаюсь з прибуттям до пана Курпського.
Цей повернувшись, прозвітував мені. що у Дрокові (стоять) козаки, а їхнім полковником є Шабельтасний (Szabeltasny).
№ 228
1651 р. — Уривок з автобіографії князя Богуслава Радзивила з описом Берестецької битви
Князь Вишневецький першим розпочав битву, з дві години був під безупинним козацьким вогнем і не зміг зламати їхній опір.
№ 234
1651–1663 рр. — Уривок з німецької хроніки «Театр Європи»
МОГУТНІСТЬ КОЗАЦЬКОЇ ПІХОТИ
Піхота генерала Хмельницького складалась тоді з 16 полків, кожен з яких нараховував понад 3 тисячі козаків. Серед останніх було багато полковників, на чию сміливість та доб рий воєнний досвід Хмельницький, як завжди, повністю покладався. Імена цих полковників ось які: 1. Федір Якубович, чигиринській полковник: 2. Яків Вовченко, черкаський полков ник; 3. Семен8 Савич, канівський полковник; Лук'ян Мозира9, корсунський полковник; Михайло Громика, білоцерківський полков ник; 6. Йосип Глух, уманський полковник; 7. Іван Богун, брацлавський полковник; 8. Іван Федор, кальницький полковник; 9. Антоній Жданович, київський полковник; 10. Федір Ло бода, переяславський полковник; 11. Филон Джеджелій, кропив'янський полковник; 12. Тиміш Носач, прилуцький полковник; 13. Матвій Гладкий, миргородський полковник; 14. Мартин Пушкаренко, полтавський полковник; Прокіп Шумейко, ніжинський полковник; Мартин Небаба, чернігівський полковник. У кожному полку, як сказано раніше, налічу валось до 3 тисяч душ, а разом вони складали 48 тисяч піхотинців. Останніх всюди вважають за войовничих людей. Тут не було взято до уваги інших варварських людей 11, які у великій кількості перебували при козацькій армії. Щодо чисельності [козацької] кавалерії, то про це нічого не відомо.
КОЗАКИ ПОВНІСТЮ РОЗБИТІ
Протягом трьох днів звозили в польський табір здобич. У болоті було знайдено кілька тисяч люльок, а в козацькому таборі скрізь можна було побачити багато великих і глибоких ям, що служили піхотинцям і кіннотникам. Вони були дуже зручні і повністю замасковані. Хоч під час їхнього штурму не обходилося без військових хитрощів з боку поляків, усе ж таки деякі випробувані та хоробрі жовніри мусили накласти головами.
№ 237
Не пізніше початку 70-рр. ХVІІ ст. — Уривок з хроніки С. Ґрондського
Насамкінець, коли вже було опівдні, король звелів Єремії Вишневецькому вчинити наскок на ворога, надавши йому центр з правого крила. А той помчав швидше, аніж було велено, і побачивши найщільніші лави ворогів, і з великим завзяттям кинувся туди, де знаходився їхній головний корпус, і табір, зв’язаний трьома рядами ланцюгів, розірвав зусиллями списників, і ставши посеред полум’я і вибухів, сам також палаючи бажанням здобути безсмертну славу, не відмовився від цього вчинку до тих пір, аж поки, рубаючи зустрічних, провів своїх за межі ворожої лінії, і на якомусь виднішому пагорбі встановив свої знамена.
Хмельницький же, втративши велику частину возів, почав відводити своїх козаків до табору, аж всередину укріплення.
Однак Хмельницький, зазнавши не менших втрат, відвівши решту кінноти назад і всі інші підводи до табору, сам подався слідом за ханом, допомагаючи своїм, і маючи намір добитися від хана того, щоб він знову розпочав бій.
Козаки ж з свого боку, скориставшись з цієї можливості, і завзято трудячись, укріпили свій табір валом.
Тим часом козаки, зважаючи на припинення вогню, укріпили свій табір потрійним валом і багатьма рівчаками.
№ 256
1682. — Уривок з «Віршованої хроніки»
(Арк. 24) „Року 1651 славна Берестецька (битва)”.
Арк. 27
Назавтра, уже в сам день святого апостола Петра,
Пан побачив татарського й козацького лотра.
Між ними він ніс свій хрест, бо Хміль ставав зліва
Із двостами тисяч, а хан із сотнею тисяч — справа.
Тоді великий табір з піхотою Хміль підтягнув із трісканням
Із страшним гарматним, самопальним; і своїх кіс блисканням;
Над річкою Плишкою поставили свої полки безпосередньо проти лехів,
Хорунжими із хоругвами густо вкрив свій вал,
До котрого вважай в один момент кинулися,
А тут кіннотою та деякими з піхоти від нас заслонилося.
Їхній і поганський герцівник так страшно скупчувався проти нас,
Козак же у лісовій засідці, серед боліт і ямок поставлений у лави,
Хоругви купою, свинячою справою, але табір козак має мудро зроблени
Враховуючи наступ орд, поставили и аркебузерію,
Бо татарин розсипкою йде, а списоносців не ставили, бо
Швидше проти козаків, москви, шведів і турив,
Проти такого ворога славиться списоносець.
Хміль же-Юда та хан-Ірод разом вишикували війська,
Ставши по горах і долинах хоругвами, розвівалися бунчуки,
Особливо Хмеля, з козаками, бо, поставивши кінноту від табору,
Сипав козацькою піхотою як з мішка.
Хан же з різними ордами стояв від лехів на правому боці,
При них — санджак алькоран, вшитий у мішки, хвостаті корогви.
Широко вкривши своїми ордами поле, він постійно їм доводить,
Що й сам заради Магомеда не пошкодує свого життя,
Обіцяє тріумфи солтанам, мурзам, беям, агам,
Нагадує про славу давніх татар, а це не будь-яке пророцтво.
Ось вони підносять свої знаки та значки, більші та менші бунчуки,
А на інших древках — канючі, гусячі та совині крила;
За кожним знаком чи бунчуком стоїть маса орди,
Хто де стояв, там стояв (?), а хан вже дає наказ до битви.
Ординці з алькораном вдарили у хоругви правої і лівої руки,
Вивергнули свою запеклість проти християнства разом з отрутою.
Спочатку заграла їхня музика, подала свій смутний голос гучно та гугняво,
Звучала так гарно, ніби хтось серпом дер по душі: пекельні гучні звуки;
Обізвалася й козаки барабанами, трубами и сурмами,
Заспівали браття-молодці Сагайдачного думи.
I гармати почали теж подавати свій голос,
Зазвучало і з пищалей та донських самопалів: «тьох, тьох, тьох»;
У запорожців же луснуло, ніби хто розгриз горіх,
А тут уже з кінноти обізвалися, від чого засвітилося в очах у піхоти,
А козацтво все сильніше, ніби грім, «туп, туп, туп» затупотіло
I над рікою Плешкою висунуло до нас дві хоругви.
Арк.29 зв.
Було наказано рішуче вдарити на бунтівників козаків.
Дві польські хоругви тихо підійшли понад рікою Плешкою,
Мужньо вдарили на оті дві козацькі хоругви, котрі з такого свого лиха
Відступили, але тримали більшу поміч проти поляків.
Лехи ж взаємно ще більшими силами мужньо підтримували своїх.
Дійшло до такого кипіння військ з обох боків,
Що від гуків стріляння, тріску та нечуваного крику
Напав страх Божий на тих, хто був у цьому вогні,
Навіть на тих, хто здалеку слухав та дивився на це;
Страшну козацьку потугу запарили аж у табір,
Були вже и такі поляки, що аж на вали вискакували,
I це не тільки кварцяні, але й із посполитого рушення.
3 останніх багато гине тих, хто з Ленчицького повіту,
Але поки стоїть світ, буде линути слава значних і відважних людей.
Ти ж, кварцяний вояк, не перевищуєш їх, вірних братів,
Бо вони не тільки сікли, били, побивали ворогів,
Але й, пробравшись через їхні вали, вважай, і там їх добивали.
Арк. 30.
Цього разу стурбований Хміль зашумів розмаїто своїм гуком,
А не знаючи, де вдарити і що власне чинити,
Наказав із своїх гармат та рушниць так парити кип'ятком,
Аж з обох боків стала варитися кров з людських тіл:
«Нуте, нуте, за віру, панове-молодці, Бог за вами!»,
І тут стали бити з гармат, самопалів, вже й косами та голоблями,
Але підійшли полки Калиновського — вождя з іншими полками і з
Різним вояцтвом, з гусарами та панцирними.
Він знову поміг відбитим і втікаючим лехам,
І, поклавши неймовірно багато трупів, завернув своїх і надихнув.
«[…[Р.1651. Жахлива пошесть у Поділлі.
Aлe це дивно, коли у той час кінно, пішо з Moгилева
Приходила по кількасот, кількадесят левенецька голова,
Б’ючи, забираючи, беручи згідно з [своїм] звичаєм різні цінності
№ 159
1651, липня 6. — Табір коронних військ під Берестечком (?). — Реґест листу невідомого до невідомого
Ми віддали й. к. м. взяті у ворога бунчуки, прапори, серед яких і прапор полку Київського воєводства «прапор з китайки блакитний з двома хвостами, до списа прибитих, шнур зелений шерстяний Між цими хвостами [..] а над навершям (?) у списа замість звичайного вінка був вінок зроблений з заячої шкури; тут мають бути якісь чари.
№ 161
1651, липня 9. — Регест листу шляхтича Бжостовського до невідомої особи
Барабани козаки мають такі великі, наче на майдані.
№ 205
1651, вересня 25. — Речиця. — Лист ротмістра Полоцького воєводства Могильницького до Януша Кишки
«Біля Речиці кружляють три гультяйські вождя, котрі живучі у болотах, нападають, забирають у нас челядників… У мене 21-о числа п’ятьох челядників з роти забрали з кіньми, з рушницею; вони часто чинять нам тривоги.»
№ 212
1651, жовтня 14. — З-під Білополя. — Лист М’ясківського, поручника хоругви покійного люблінського старости
З’їхалася вся родина Хмельницького, жінка з дітками, чотири дочки вже підростають, двоє молодших синів, а третій цей Тимошек старший, котрий хочу одружитися з господа рівною. Той колишню жінку Хмельницького зарубав, а її матір повісив. Справді тиран з нього, хоч він ще молодий.
№ 9
1648, грудня 19. — Уривок з листа коронного підчашого Миколая Остророга до невідомого
Давно я в тому перестерігав, що тут, у воєводстві Руському, може бути таке велике повстання, як і на Україні, бо в тих горах і на Самбірщині, і на Покутті міцна руська сила і те моє передбачення вже почало виявлятися. Дай Боже, щоб дальше те зло не збільшувалося, бо буде дуже зле.»
№ 11
1648, серпня 18. — Уривок з листа теребовлянського підстарости до львівського підкоморія В. М'ясківського
Правда, що замок міцний, схилитися може тільки Кам'янцю, але та братія охолола любов’ю до батьківщини і готова положити шию на порозі. Маю 100 драгунів (...)*. На шляхту трудно по- кладатися, бо там їх у мене є кілька десятків і то їх лякає найменша тривога, та 60 міщан католиків. А для русі під мурами окремий шанець, щоб стежити за ними і приглядатися в їх чесності, як кришталі»
№ 35
1649, квітня 20. — Меджибіж. — Реґест листу шляхтича Незабитовського до кам’янецького каштеляна С. Лянцкоронського
З Липовця до мене дійшла відомість, що (...)* Хмельницького, котра була велика чарівниця, померла, залишивши наказ, щоб неодмінно помирився, впевнена будучи, що не буде щастя на війні»
№ 3 (додаток до № 180)
1651, не раніше 20 серпня. – Лист невідомого до невідомого.
Про те, що у нас діялося, я повідомив кілька днів через заславського зем’янина, після від’їзду котрого в суботу, тобто 19 серпня, підступило під наш табір дві тисячі козаків і три тисячі орди, вони забили і полонили чимало челяді; князь його м., взявши відомість, вислав понад десять хоругв, після наступу яких ці нікчеми почали відступати i у двох милях від табору над певною переправою вчинивши засідки, зразу пропустили татар через переправу і там, коли ми підійшли з вісьмома козацькими хоругвами i рішуче на них, особливо моя козацька, наступили, почали потужно давати вогню із своїх загорож i окопчиків, тоді мені одразу козацького товариша п. Станкевича забили, Новогродського в коліно підстрелили, a Teлятицького у плече з луку; сім коней вбили i чимало підстрелили. Під іншими також хоругвами по одному, по два товариша у цьому бою було вбито і поранено, взагалі всього близько двадцяти трупів з нашого боку полягло, aлe коли прийшли драгуни, a почали їм давати вогню, зразу почали втікати, там же наше хоругви нa них всіли i близько двох тисяч козаків поклали на полі бою, a татари, побачивши, що кoзaки втікають, тут же й вони дали волю ногам, котрих тільки кількох було спіймано живцем, a всі інші втекли після цієї забави;
Из дневника Станислава Освенцима
4 сентября 1651 года
«Господар извещал нас обо всем этом, равно как и о намерении хана выступить в поход со всею ордою; он советовал кастеляну краковскому кончать войну скорее, предостерегая, что в Украине, особенно около Уманя, происходит набор лошадей для татар».
No 2031649, червня 2-3. — Переклад вістових друкованих листів
А татаровя людьми и скотом от мору добре оскудели так, что в полках их перед прежним и третей доли людей нету и от недостатку лошадми снарядитца не могут, а козаки, хотя от них помощи дают им много лошадей[...]
No 331649, травня 1. — Кам’янець- Подільський. — Реґест цидули з листу пана кам’янецького до полоцького опата
Повідомляю відомості. Хмельницький — прихильник миру, але свої силизміцнює. Хан швидко діє, вже чимало з Криму і з Буджаків прийшло до нього татар, не и тільки кінних, ален й піших, їм Хмельницький помагає кіньми, зброєю та ін.
