Сообщений в теме: 35

[Tanais]

Досить суперечливе питання, в наш час воно практично неактуальне, а вчаси свого виникнення, уніатство не виконало своєї функції(примирення православних і католиків), в результаті незадоволенні були обидві сторони.

Вельми суперечливий висновок, виходячи з того, що і в наш час це є дуже актуальним, бо підпорядкування церкви, це насамперед грошові потоки, їх направленність, у тому або іншому напрямі. І саме це найактуальніше сьогодні для усіх церков, а вже потім питання віри і розбіжностей в цих питанях.Бо уніатство на Флорентійському соборі було схвалено і впроваджувалося зокрема, на Руських землях як раз таки для підпорядкування православної церкви Риму, виконуючи при тому ще й ассиміляційні функції що до народу Руського,( і таки ж недарма галичани й досьогодні звуть таки себе - русинами) на тих землях.Асіміляція й полонізація - ось що несло з собою уніатство народу Україніи.Тому наприклад у часи визвольної війни Українського народу під проводом Богдана Хмельницького сучасником тих подій було написано - "...и запылала Русская земля от края и до края. И не осталось на ней ни пана, ни униата, ни...(нация, которую сейчас нельзя т а к называть)... ни единого же...".Мабуть дуже великим було незадоволення народу України уніатсьтвом у ті часи.ось така моя думка...... і, мабуть, не тільки моя...Тарас ШЕВЧЕНКОПолякамЩе як були ми козаками,А унії не чуть було,Отам-то весело жилось!Братались з вольними ляхами,Пишались вольними степами,В садах кохалися, цвіли,Неначе лілії, дівчата.Пишалася синами мати,Синами вольними... Росли,Росли сини і веселилиСтарії скорбнії літа...Аж поки іменем ХристаПрийшли ксьондзи і запалилиНаш тихий рай. І розлилиШироке море сльоз і крові,А сирот іменем ХристовимЗамордували, розп'яли.Поникли голови козачі,Неначе стоптана трава.Украйна плаче, стогне-плаче!За головою головаДодолу пада. Кат лютує,А ксьондз скаженим язикомКричить: “Te deum! алілуя!..”Отак-то, ляше, друже, брате!Неситії ксьондзи, магнатиНас порізнили, розвели,А ми б і досі так жили.Подай же руку козаковіІ серце чистеє подай!І знову іменем ХристовимМи оновим наш тихий рай.[Після 22 червня 1847,Орська кріпость — 1850, Оренбург]

Сообщение отредактировал Tanais: 26 февраля 2014 - 13:34

• 0

Рать на рать ударила, сразились
Кое-что осталося от турок,
А от сербов если и осталось...
Раненые, мертвые остались.
"Видовдан" - битва на Косовом поле

Если где-то, Средь дальних, чужих палестин
Спросят - Кто ты? Какого Народа ты сын?
Им отвечу - Горжусь Тем что я - Славянин !!!
"Славянин" - моё - и от Души.

• Наверх

[Стрiлець]

Асіміляція й полонізація - ось що несло з собою уніатство народу Україніи.

ось така моя думка...

Друже, а яка Ваша думка щодо цього?

Ще один парадокс Унії, на думку дослідниці, полягає в тому, що роздвоєння народу на прибічників та противників Унії спричинило величезне зростання національної свідомості.

далі

Цікавий погляд на проблему західних впливів висловлює С. Плохій, який вважає, що Унія з одного боку, зупинила просування католицизму на схід, а з другого – відкрила шлях для поширення загальнокультурних надбань европейської цивілізації. Упродовж XVII сторіччя відбулась адаптація на місцевому православному ґрунті західноевропейських ідей, а вже в першій половині XVIII сторіччя українські ієрархи та книжники „вестернізували” петрівську Росію.

На нашу думку, феномен цієї церкви полягає в тому, що з дестабілізуючого фактора української дійсності кінця XVI-XVII ст. вона змогла перетворитись на важливий чинник національного відродження і боротьби за незалежність.

(підкреслення моє)
http://totalwar.fun/...&...st&p=723564

Іншими словами - з ворожого проекту, який колись затівали на покатоличення, спольщення Русі, чи на іі розділ на католицьку та православну, на національну погибель - з того мудрого проекту дивним промислом Божим вийшло щось геть інше, не польське, не московське - своє. Виросла якась ніким не сподівана дуля на обидва боки - чи не здається так?

Сообщение отредактировал Стрiлець: 26 февраля 2014 - 23:19

• 0

Кто говорит: «я люблю Бога», а брата своего ненавидит, тот лжец: ибо не любящий брата своего, которого видит, как может любить Бога, Которого не видит?
И мы имеем от Него такую заповедь, чтобы любящий Бога любил и брата своего.


Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той не правдомовець. Бо хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого він не бачить.
І таку ми заповідь одержали від Нього: «Хто любить Бога, той нехай любить і брата свого.»

1 Іоанна.4:20.21

• Наверх

[Maxim Suvorov]

Стрiлець

К стати да, резкое увеличиение роли УГКЦ в национальной борьбе как-то совсем боком обходиться, ведь всё-таки кто-то же был исполнителем и локомотивом процесса.

[Красий]

Вельми суперечливий висновок, виходячи з того, що і в наш час це є дуже актуальним, бо підпорядкування церкви, це насамперед грошові потоки, їх направленність, у тому або іншому напрямі. І саме це найактуальніше сьогодні для усіх церков, а вже потім питання віри і розбіжностей в цих питанях.Бо уніатство на Флорентійському соборі було схвалено і впроваджувалося зокрема, на Руських землях як раз таки для підпорядкування православної церкви Риму, виконуючи при тому ще й ассиміляційні функції що до народу Руського,( і таки ж недарма галичани й досьогодні звуть таки себе - русинами) на тих землях.Асіміляція й полонізація - ось що несло з собою уніатство народу Україніи.Тому наприклад у часи визвольної війни Українського народу під проводом Богдана Хмельницького сучасником тих подій було написано - "...и запылала Русская земля от края и до края. И не осталось на ней ни пана, ни униата, ни...(нация, которую сейчас нельзя т а к называть)... ни единого же...".Мабуть дуже великим було незадоволення народу України уніатсьтвом у ті часи.ось така моя думка...... і, мабуть, не тільки моя...Тарас ШЕВЧЕНКОПолякамЩе як були ми козаками,А унії не чуть було,Отам-то весело жилось!Братались з вольними ляхами,Пишались вольними степами,В садах кохалися, цвіли,Неначе лілії, дівчата.Пишалася синами мати,Синами вольними... Росли,Росли сини і веселилиСтарії скорбнії літа...Аж поки іменем ХристаПрийшли ксьондзи і запалилиНаш тихий рай. І розлилиШироке море сльоз і крові,А сирот іменем ХристовимЗамордували, розп'яли.Поникли голови козачі,Неначе стоптана трава.Украйна плаче, стогне-плаче!За головою головаДодолу пада. Кат лютує,А ксьондз скаженим язикомКричить: “Te deum! алілуя!..”Отак-то, ляше, друже, брате!Неситії ксьондзи, магнатиНас порізнили, розвели,А ми б і досі так жили.Подай же руку козаковіІ серце чистеє подай!І знову іменем ХристовимМи оновим наш тихий рай.[Після 22 червня 1847,Орська кріпость — 1850, Оренбург]

в наш час релігійне питання не таке актуальне через низький рівень віри в людей, про грошові потоки і коди вони йдуть, це нам православним потрібно задуматись( три патріархати, причому два іноземні) тай про полонізацію це не правда, згадати б тогож Андрея Шиптицького, який був великим культурно просвітнім діячем Українського народу, ваші слова про незадоволення в часи визвольної війни тільки пітверджують мої слова що незадоволенні лишились обидві сторони, а ваше знання Шевченка мені ще з "імперіалу" знайоме.

• 0

Я так її, я так люблю мою Україну убогу, що проклену святого Бога, за неї душу погублю!

Тарас Шевченко «Сон» /«Гори мої високії…»/; VІ-ХІІ 1847, Орська фортеця

• Наверх

[AppS]

]]>Лось В. Е. Уніатська Церква на Правобережній Україні наприкінці XVIII - першій половині XIX ст.: організаційна структура та культурно-релігійний аспект]]>

"Книга присвячена комплексному дослідженню історії Уніатської Церкви на теренах Правобережної України в період її входження до складу Російської імперії. На основі багатого архівного матеріалу розглядається організаційна структура Церкви та її зміни залежно від церковно-релігійних курсів російських імператорів. Значно більше уваги приділено внутрішньому становищу Церкви, зокрема детально аналізується освітня, інтелектуальна та душпастирська діяльність уніатського духовенства.

В окремому розділі розглядається складне питання релігійної культури та народної релігійної свідомості уніатів, що мали значний вплив на формування ідентифікації населення.

Книга розрахована на джерелознавців, істориків, бібліотечних та архівних працівників, а також усіх, хто цікавиться історичним минулим Церкви в Україні."

[AppS]

]]>Штодзённае жыццё ўніяцкага парафіяльнага святара беларуска-літоўскіх зямель 1720–1839 гг. ]]>На падставе шырокага кола крыніц з архівасховішчаў Мінска, Гродна і Вільні пададзена рэканструкцыя штодзённага жыцця ўніяцкага парафіяльнага святара беларуска-літоўскіх зямель 1720-1839 гг. Праца з'яўляецца першым у айчыннай гістарыяграфіі спецыяльным даследаваннем, напісаным у рэчышчы канцэпцыі гісторыі штодзённасці. Кніга адрасавана гісторыкам, архівістам, краязнаўцам і ўсім, хто цікавіцца пытаннямі рэлігіязнаўства і гісторыі Беларусі. ЗМЕСТСпіс тэрмінаў і ўмоўных пазначэнняўУВОДЗІНЫРАЗДЗЕЛ 1Гістарыяграфія і крыніцы1.1. Гістарыяграфія: метадалогія і праблемы1.2. Аналіз крыніцРАЗДЗЕЛ 2Сямейнае выхаванне, адукацыя і кар’ера святара2.1. Сацыяльнае паходжанне2.2. Хатняе выхаванне і адукацыя2.3. Прызначэнне на парафію і далейшы кар’ерны ростРАЗДЗЕЛ 3Плябанская гаспадарка3.1. Жылыя і гаспадарчыя пабудовы3.2. Крыніцы матэрыяльнага забеспячэнняРАЗДЗЕЛ 4Працоўныя абавязкі4.1. Душпастырская дзейнасць4.2. Утрыманне бібліятэк4.3. Нагляд за могілкамі4.4. Рэгістрацыя забабонаў і цудаў4.5. Вобраз святараРАЗДЗЕЛ 5Вольны час5.1. Кантакты: перамяшчэнні і перапіска5.2. Вядзенне дзённікаў5.3. Грамадска-палітычная дзейнасцьЗАКЛЮЧЭННЕБІБЛІЯГРАФІЧНЫ СПІСПАКАЗАЛЬНІК ІМЁНАЎГЕАГРАФІЧНЫ ПАКАЗАЛЬНІКДАДАТАК. ІЛЮСТРАЦЫІ