Сообщений в теме: 725

[Alias]

AppS,

а реально ж це живий приклад людини, що в 1917-18 році не розуміла "а мене за що" :- )

Може, вони всі думають, що – «якщо що» – встигнуть до Борисполя доїхати?

zVer,

По добривх то до Ахмєтки і Ко, у мене ЗЗР і насіння.

ГМО фром Монсанто? Це ще «краще»!

Спойлер

 

а мені нагадує 30-і роки, коли алкашня і ледарі забирали майно мого покійного прадіда, якого з малими дітьми хотіли відправити до Сибіру.

А можна конкретизувати, хто з тих двох категорій по доходах, що я раніше наводив, відноситься до ледарів, а хто – до алкашні? =>
 

а) пенсії-«мінімалці» за 4 роки
б) з/п радичівського відділу Мезинського національного природного парку (4 особи) за 10 місяців.

б) заздрити погано.

У нього це краще звучало:
https://youtu.be/uGObE2sHQKc?t=107
 

За такі витрати не обідніє народ

Це взагалі платиновий вислів, такий собі девіз на гербах усіх наших керманичів та чиновників, що його треба викарбовувати на статусних золотих батонах!
«Купив за кошт міністерства «Порш». За такі витрати не обідніє народ.»
«Організував «виробничу нараду» на Кіпрі. За такі витрати не обідніє народ.»
«Побудував за відкат хатинку в Конча-Заспі. За такі витрати не обідніє народ.» і т.п.

Спойлер

Сообщение отредактировал Alias: 09 декабря 2015 - 21:17

[AppS]

 

 

 

http://www.nbrb.by/C...ination2016.pdf

Спойлер

 

 

 

 

 

ПРЕСС-РЕЛИЗ

О проведении с 1 июля 2016 г. деноминации белорусского рубля

С 1 июля 2016 г. в Республике Беларусь будет проведена деноминация официальной денежной единицы – белорусского рубля. Соответствующее решение принято Указом Президента Республики Беларусь от 4 ноября 2015 г. № 450.

Деноминация будет проведена путем замены находящихся в обращении банкнот образца 2000 года на банкноты и монеты образца 2009 года в соотношении 10 000 белорусских рублей в денежных знаках образца 2000 года к 1 белорусскому рублю в денежных знаках образца 2009 года. То есть, учитывая выбранный масштаб укрупнения белорусского рубля (1:10 000), самый низкий номинал банкноты, действующий в настоящее время, – 100 рублей – будет заменен на самый низкий номинал нового денежного ряда – 1 копейку.

Всего с 1 июля 2016 г. в обращение будут выпущены семь номиналов банкнот – 5, 10, 20, 50, 100, 200 и 500 рублей, и восемь номиналов монет – 1, 2, 5, 10, 20 и 50 копеек, а также 1 и 2 рубля.

Общая концепция дизайна новых банкнот соответствует девизу "Мая краіна – Беларусь". Каждая банкнота посвящена одной из областей Беларуси и г. Минску. Соответствие области номиналу банкнот определено в алфавитном порядке. Изображение банкноты номиналом 5 рублей посвящено Брестской области, 10 рублей – Витебской области, 20 рублей – Гомельской области, 50 рублей – Гродненской области, 100 рублей – Минской области, 200 рублей – Могилевской области, 500 рублей – г. Минску. В дизайне новых банкнот образца 2009 года сохранена преемственность относительно банкнотного ряда образца 2000 года в части использования изображений памятников архитектуры и градостроительства.

На аверсе (лицевой стороне) вводимых в обращение разменных (циркуляционных) монет изображен Государственный герб Республики Беларусь, на реверсе (оборотной стороне) – цифровые обозначения номиналов монет.

До 1 июля 2016 г. единственным законным платежным средством для осуществления наличных расчетов в Республике Беларусь будут являться находящиеся в настоящее время в обращении банкноты образца 2000 года.

С 1 июля по 31 декабря 2016 г. включительно банкноты образца 2000 года, а также банкноты и монеты образца 2009 года будут находиться в параллельном обращении и являться обязательными к приему при осуществлении всех видов платежей всеми субъектами хозяйствования без ограничений.

На протяжении следующих пяти лет – с 1 января 2017 г. по 31 декабря 2021 г. включительно – будет производиться обмен денежных знаков образца 2000 года на денежные знаки образца 2009 года в любой сумме без ограничений и без взимания комиссионного вознаграждения.

При этом обменять старые денежные знаки на новые можно будет:

с 1 января 2017 г. по 31 декабря 2019 г. включительно – в Национальном банке, банках и небанковских кредитно-финансовых организациях Республики Беларусь;

с 1 января 2020 г. по 31 декабря 2021 г. включительно – в Национальном банке Республики Беларусь.

С 1 января 2022 г. денежные знаки образца 2000 года будут считаться недействительными.

Решение о деноминации белорусского рубля принято в целях совершенствования денежного обращения, упрощения учета и расчетов, поддержания оптимального купюрного строения денежной массы, значительного сокращения государственных расходов на обслуживание наличного денежного обращения в Республике Беларусь.

Процесс деноминации носит технический характер и не повлияет на покупательную способность белорусского рубля, курс национальной валюты по отношению к иностранным валютам, а также фактически сложившийся уровень инфляции.

Так, цены на товары и услуги с 1 июля 2016 г. будут пересчитаны с учетом выбранного масштаба деноминации – 1:10 000. Иными словами, если до деноминации какой-либо товар стоил, к примеру, 100 000 рублей, то после деноминации его цена составит 10 рублей. При этом, чтобы покупателям было легче адаптироваться к подобным изменениям, на время параллельного обращения старых и новых денежных знаков, то есть в период с 1 июля по 31 декабря 2016 г., все субъекты хозяйствования обязаны будут указывать две цены – старую и новую.

По аналогичному принципу при проведении деноминации будут пересчитаны зарплаты, пенсии, стипендии, остатки денежных средств на банковских счетах, балансы предприятий и учреждений и т. д.

Следует отметить, что подготовка к проведению деноминации в Республике Беларусь заняла достаточно длительный период. Так, новые денежные знаки, которые будут введены в обращение с 1 июля 2016 г., были изготовлены по заказу Национального банка Республики Беларусь еще в 2008 году. Однако тогда, в связи с мировым экономическим кризисом и, как следствие, ухудшением экономической ситуации в нашей стране, проведение деноминации было отложено, а изготовленные денежные знаки переданы в Центральное хранилище Национального банка.

С учетом времени изготовления новые белорусские рубли имеют определенные особенности. В частности, на выпускаемых в обращение банкнотах образца 2009 года размещено факсимиле подписи занимавшего на тот момент должность Председателя Правления Национального банка Республики Беларусь П.П. Прокоповича. Кроме того, на новой банкноте номиналом 50 рублей размещена надпись "пяцьдзесят", которая не соответствует действующим в настоящее время правилам белорусской орфографии. В соответствии с Законом Республики Беларусь от 23 июля 2008 года № 420-З "О правилах белорусской орфографии и пунктуации" это слово должно писаться через букву "я" во втором слоге – "пяцьдзясят".

При осуществлении Национальным банком последующих заказов на изготовление новых банкнот указанные несоответствия будут устранены.

Сообщение отредактировал AppS: 09 декабря 2015 - 22:38

[zVer]

1. ГМО Монсанто? А що такого поганого в ГМО? П.с. в Монсанто у мене брат кстаті працює)) Перспективна галузь. І найближчим часом буде вже офіційно в Україні. 

2. Конкретно ось громадяни з тих 2 категорій і не прийдуть. Вони звикли тяягнути лямку за мінімалку і будуть мовчати навіть коли їм копняка випишуть. Є інша "банда". Наприклад у моєї сестри чоловік - алкаш. Постійно мені розказує, що він би всіх в Києві перестріляв, бо крадуть гроші з села, а сам пропиває зп дружини і пенсію тещі. І синок у нього такий же. Отримує в мєнтовці більше за матір, бухає і гроші просить. Ось ці прийдуть. Як і 1917, як і в 30-х... Грамотно пишеш - на шибенецю, інтілігєнт вшивий. Є кінь - на шибенецю, куркуль. 

3. ПроФФесор не може помилятись)) 

4. Ці руки нічого не крали. . 

Зробили тут з мене алігарха. Я з 2012р хожу з мобілой за 300 грн. Сам роблю скромний ремонтик в пригороді в середній квартирі. І за кордоном бував лише по відрядженнях від компанії. 

[AppS]

Alias
 

Може, вони всі думають, що – «якщо що» – встигнуть до Борисполя доїхати?

 

 

 

 

Просто багато з них недооцінює економічну привабливість своїх статків для значної частини населення. Тобто для них "експропріації" - це щось типу погром маєтка якогось олігарха з винесенням кілограмів золота, а не банальщини як  ноутбук(куплений минулого року), шуба дружини, (придбана в 2007 році), заощаджені з відрядження тисяча-друга євро в сховку, 10 річний фольскваген та айфон, (на жаль 5й)

Тобто ці люди не вірять, що з-за таких "дрібниць" до них в двері постукають.

 

Ну і звісно надія на Бориспіль.

 

А, я показує досвід, князі в масі повиїздили, а от штабс-капітани не всі встигли

 

Сам роблю скромний ремонтик в пригороді в середній квартирі.

 

 

у людини є гроші на ремонт : )

[zVer]

ок, переконали. Рушниця і пару тис.набоїв треба купити

[AppS]

І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?

Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.

Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.

Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе.

Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені?

Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною.

Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав.

[zVer]

І підійшов ось один, і до Нього сказав: Учителю Добрий, що маю зробити я доброго, щоб мати життя вічне?

Він же йому відказав: Чого звеш Мене Добрим? Ніхто не є Добрий, крім Бога Самого. Коли ж хочеш ввійти до життя, то виконай заповіді.

Той питає Його: Які саме? А Ісус відказав: Не вбивай, не чини перелюбу, не кради, не свідкуй неправдиво.

Шануй батька та матір, і: Люби свого ближнього, як самого себе.

Говорить до Нього юнак: Це я виконав все. Чого ще бракує мені?

Ісус каже йому: Коли хочеш бути досконалим, піди, продай добра свої та й убогим роздай, і матимеш скарб ти на небі. Потому приходь та й іди вслід за Мною.

Почувши ж юнак таке слово, відійшов, зажурившись, бо великі маєтки він мав.

і кому ти це пишеш? нема тут таких

[Alias]

zVer,

1. ГМО Монсанто? А що такого поганого в ГМО? П.с. в Монсанто у мене брат кстаті працює)) Перспективна галузь. І найближчим часом буде вже офіційно в Україні.

Китайский компрадор – торговець британським опієм: «А що такого в опії поганого? Це розвиває міжнародну торгівлю. І я ж їх не змушую його споживати!»
 

ок, переконали. Рушниця і пару тис.набоїв треба купити

«Всіх не перестріляєте!» (с)
 

2. Конкретно ось громадяни з тих 2 категорій і не прийдуть. Вони звикли тяягнути лямку за мінімалку і будуть мовчати навіть коли їм копняка випишуть. Є інша "банда". Наприклад у моєї сестри чоловік - алкаш. Постійно мені розказує, що він би всіх в Києві перестріляв, бо крадуть гроші з села, а сам пропиває зп дружини і пенсію тещі. І синок у нього такий же. Отримує в мєнтовці більше за матір, бухає і гроші просить. Ось ці прийдуть. Як і 1917, як і в 30-х... Грамотно пишеш - на шибенецю, інтілігєнт вшивий. Є кінь - на шибенецю, куркуль.

Сумна правда у тому, що ця «банда» цілком може перейти у наступ у випадку того «социального бунта», про який з таким задоволеним причмокуванням каже наш шановний пан Maxim Suvorov. Йому і подібним йому чомусь здається, що «социальный бунт» буде таким «походом за всьо хорошеє» якихось добрих людей на чолі, мабуть, з дніпропетровським рейдером чи ще якимось віртуальним «лідером», розкуркулювати будуть суто «олігархів» і, скоріш за все, за результатами голосування у фейсбуках.
Але наявний приклад передового досвіду ОРДІЛОСОС вказує на те, що хвилюватись треба в першу чергу саме зіркам фейсбуків. Олігархи ж тама якось виживають.

До речі, ця «мовчазна маса», що «тягне лямку за мінімалку» в більшості своїй погоджується з «бандою» щодо того, що «Київ тягне гроші з села», отже робіть висновки, чи буде у «банди» підтримка «в широких народних масах».
А від того, що «банда» хороша чи погана, чи аморальна і там крізь алкашня вам легше вже не буде і це нічого не змінить щодо успішності/неуспішності її наступу.

Для повного «погружения в альтернативную реальность» раджу почитати хоча б цю повість від безпосереднього свідка подій 1917-1918 і приміряти на себе пролетарського картуза і засмальцованого пальта доктора Верходуба:

Спойлер

Колись-колись давно, місяців два-три тому, доктор Верходуб обережно й дбайливо ніс через життя келех своєї мудрости, зібраної по краплі з гірких і солодких квітів буття. Кожна людина, перебувши час цвітіння, починає збирати келех своєї мудрости. І що буйніше, що болючіше, що радісніше було цвітіння, то повнішим стає на старість келех.

Келех доктора Верходуба був не то щоб дуже повний, але й не порожній. І, може, комусь не до пиття було б те течиво, що назбирав доктор Верходуб, але йому воно було необхідне.

Колись за давніх-давніх часів доктор Верходуб уважався за найінтеліґентнішого лікаря на ввесь повіт, за "нашого філософа", і за, хоч приборканого віком, але ще досить небезпечного спокусника повітових красунь. Будучи філософом, він спокійно ставився до боргів своїх партнерів у картах, уважаючи, що всяка гра, — чи в карти, чи в свій спокій, чи навіть у життя, — сама в собі вже має виграш чи програш, залежно від ступня вияву своєї сили волі. Часом він із серйозним і строгим виглядом любив цитувати грецькою мовою улюбленого свого філософа Епікура становому приставові, який ні одної мови, крім "матерщинної", не знав як слід. Вибачливо посміхаючись і трошки йдучи на компроміс із своїм світоглядом, він лікував гарненьких повітових дамочок од усіх повітових хвороб теософічними модерними сеансами, в яких астрально-містичні дотики грали не останню ролю. З усяким начальством, яке перепиняло шлях його життя, він балакав з такою певністю у гідність, розум і величність влади, що начальство не сміло ламати йому цієї віри й не ставило ніяких перешкод на шляху його. У багатих од розмови з доктором Верходубом лишалось почування ніяковости за своє багатство, а бідним здавалось, що бідність хоч і хвороба, але не така, що її треба соромитись, бо заразити нею другого не можна.

Щоранку доктор Верходуб за тих давніх часів накладав на припорошені срібною сивиною, але ще бадьоро-чорні, вуса навусника, з-під якого вони виходили вигладженими, з шовковим блиском, що приємно лоскотали жіночі шийки. Ніс злегка-злегка припудрював. Не через те, що на носі були якісь вади, о, ні, ніс був гордістю доктора Верходуба: злегка смуглявий, виточений з жовтої слонової кістки, з бездоганно-заокругленими ніздрями, він був би гордістю всякого античного красуня. Так от, власне через те, що він був гордістю, йому й була така увага. А на самій горі носа, покриваючи "непристойно-гарні", як казали дами, важкуваті, вибачливо-розумні очі (від погляду яких у пацієнток з’являлась непохитна віра в видужання), сиділо пенсне. Пенсне було з золотим ланцюжком, а ланцюжок ховався в горішній кишені жилета. Жилет же самий був раз-у-раз і незмінно одного й того самого фасону, крою й кольору: сталево-сірий з ніжними зеленими точечками, високий аж до комірчика і з чорною пасмужкою по краях. Це був власний "верходубівський" стиль.

І коли хвиля збаламучених людських келехів із фронтів линула на трон і змила його; коли в очах усіх пацієнтів і не-пацієнтів з’явився блиск святочної гарячки; коли становий кудись ізник, а на його місце став один із партнерів, що був винен докторові порядну суму, що раніше був просто адвокат такий-то, а став тепер товариш-комісар; коли гарненькі дамочки закинули хвилюючі теософічні сеанси, а з тим же хвилюванням і захватом їздили на мітинги; коли сам доктор Верходуб, почуваючи й себе трошки ненормальним, ганяв по засіданнях різних комісій і делегацій, — він і в такій ситуації не забував накладати навусника, припудрювати носа, одягати сталево-сірого жилета з ніжними зеленими точечками і прижмурювати свої "непристойно-гарні" очі вибачливо-мудрим усміхом.

Бо й у такій ситуації він міцно тримав свого келеха, хоча й розхлюпував його трохи.

Аж ось шугнула нова хвиля. Шугнула і змила все: і партнера-комісара, і комісії, і гарненьких дамочок, і гарячковий блиск святковости. Більше ще: змила навусник доктора Верходуба, здула пудру з виточеного носа, розбила пенсне з золотим тонесеньким ланцюжком і далеко на дно валізки загнала жилета з ніжно-зеленими точечками.

А ще більше: вибила з обережних, любовних рук келех і викинула доктора Верходуба, голого, обідраного, потовченого, очманілого, на кін життя, на якому відгравалась п’єса без теософій і в якій йому доводилося грати несподівану ролю "буржуяки" й "паразита на народньому тілі".

Головне ж — не стало келеха. Не стало, власне, самого доктора Верходуба. Не тим не стало, що вулицями маленького повітового міста безпритульно блукав індивід у задрипаному пальті й пролетарському картузику з облупленим козирком, а що на місці доктора Верходуба жила тепер істота, яка здригувалась од вибухів гармат і тоскно хотіла сховати все тіло в наперсток, закотитись під шафу й лежати там довго й непорушне. Не тим, що важкуваті, "непристойно-гарні" очі без пенсне кліпали, як запорошені, а тим, що забули, не вміли вже посміхатись, вибачливо й насмішкувато-мудро. Істота здригувалась, щулилась, ховалась, жадно і швидко їла в кутку, як пес украдену кістку, нюхом розпізнавала під пролетарськими пальтами приятеля чи ворога і внутрішньо махала хвостом, чи вишкіряла зуби. І ні разу вона не пробувала цитувати Епікура ніякою мовою. І Епікур із своєю атараксією, і Шопенгауер із своєю нірваною, і Кант із своїм імперативом, і всі оті мудрі, величні, богоподібні, — якими вони здавалися тепер малесенькими, смішними, жалюгідними й образливо-фальшивими отут серед громового ригання гармат, змерзлого цокотіння зубами кулеметів, серед гупу чобіт, серед приставлених до грудей забризканих кров’ю револьверів, серед жахних очей, серед штукатурки, що валиться тобі на голову з проваленої стелі, серед штукатурки всього твого розваленого життя, що валиться на твою душу.

Не тільки Епікура не цитував доктор Верходуб, він навіть Ескулапа не згадував. Яка рація лікувати людям шлунки, чи легені, коли завтра в них будуть розтрощені черепи? Та ніхто й не турбував доктора з такими дурницями. А сам він, рятуючи свого черепа, і помешкання своє, і прийомну, і всю бібліотеку з Епікурами закинув, оселившись у матері свого двірника.

Пригнувшись, зщулившись і здригуючись, він перепускав через свою голову страшну, велетенську хвилю.

* * *

І от так жив без келеха, без помешкання, без навусника, без сіросталевого жилета доктор Верходуб на краю міста в халупчині з синіми віконничками й мазаною призьбою.

А головне — без келеха.

Одначе — дивна річ! — і з чимось уже новим, незрозумілим, явно-ненормальним, але любим. П’яність якась? Очайдушність засудженого на смерть? Щось подібне бувало колись у дитинстві, коли, вимокши ввесь під страшенною зливою, ходиш собі потім із закладеними в мокрі кишені руками й брьохаєш по калюжах, нічого вже більше не боячись. І легкість, і голість, і безпечність, і незалежність. Незалежність од усього, за що треба було колись боятись. Що може злякати людину, яка завтра, сьогодні, через годину, через хвилину може загубити найцінніше, — життя?

І коли замовкала в докторі Верходубі чужа, зщулена, наїжена істота, він виходив із халупки з синіми віконничками і йшов у місто, заклавши руки в мокрі кишені, брьохаючи по всіх калюжах і нічого більше не боячись. І дивна легкість обгорталась солодким, ніколи незнаним, прозорим, як осінні соняшні вечори, сумом і жалем. Жалем до всього "без різниці партій, клясів, анексій і контрибуцій", як давно-давно колись мило і пресерйозно вигукувала одна гарненька дамочка. І до гарненьких милих дамочок, що тепер іноді попадались на вулицях у кухарчиних хустках і з висхлими від хронічного жаху очима; і до "буржуяків" у "пролетарських" кашкетиках; і до тої сірої, гупаючої, бухкаючої гарматами маси, що гасала по місті з таким безпорадним виглядом перемоги, від якого хотілось гірко посміхатись.

І тоді з-за спини жалю чулось таке гаряче, рідне дихання чогось, що доктор Верходуб зупинявся серед вулиці в засмальцьованому пальті й без пенсне дивився на небо, на ряботиння поцюканих кулями стін, на вибиті шибки занадто притихлих будиночків, на занадто притихлих або занадто розперезаних людей. І небо, і будиночки, і притихлі чи розперезані люди, і голодні отетерілі собаки, і черепки на тротуарах, — все було миле, все надзвичайно потрібне, єдине, неповторне. І до всього жадно, зворушено і вдячно простягались руки його чудної, гарячої любови.

І раз, коли отак доктор Верходуб пильно й любовно слідкував, як вітер крутив над базарним рундучком пір’їну, він раптом почув у руках своїх вибитий келех; порожній, потовчений, покалічений, але келех! І почув, як з ніжним, тужним дзвоном упала в його якась нова краплина мудрости, якої ще не було ні в Епікура, ні в Шопенгауера, ні в усіх квітах його життя, солодких і гірких.

"Живи не так, щоб досягти атараксії, нірвани, царства небесного, чи земного. Живи не так, щоб закон твого життя міг бути законом для всіх. А так живи все своє життя, наче ти через годину маєш померти. Май на годину від себе смерть і ти побачиш, як на цьому віддаленні кожний мент життя стане тобі самоцінним, неповторним, прекрасним. Все любе, все благословенне, що живе, навіть твої страждання, твій сором, ганьба, поневіряння".

І після цієї краплі на душі доктора стало затишно, тепло й лукаво, як у дитинстві, коли ввечері прибіжиш знадвору, залізеш у темну кімнату й сидиш там та дивишся звідти на всіх, і почуваєш гарячу-гарячу любов до них, і обнімаєш, милуєш їх звідти, а вони того й не знають.

І того вечора ще з більшою незалежністю, заклавши руки в мокрі кишені, брьохав доктор Верходуб по калюжах свого вихлюпнутого на вулицю життя.

* * *

А надворі весна розприскалась молодесенькими жовтявими листочками, пухкими буруньками, голчастою травичкою на понівечених бульварчиках. Весні було байдуже, що кущі були потоптані, поламані, — цвітіть, розпускайтесь, зеленійте, які є. Сонце, як з помпи, прискало проміннями на винних і невинних, на буруньки, на червоноармійців, на буржуїв, на цуценя біля крамнички з закислими очима.

Ах, правда: буржуїв на вулицях зовсім не було, все ходили "пролетарі" в поганеньких пальтах, у кашкетиках, у хустках, — ні одного ж тобі дамського капелюха, ні одного чистенького комірчика на все місто! Он ішов по тім боці заводчик Бромберґ, мільйонер, шикун, дві вілли в Фінляндії й Криму, — та й той, бідолаха, спролетаризувався: в покривлених черевиках, на голові рябенький картузик, на плечах куций піджачок. Не мільйонер, а вбогенький собі єврейчик-крамар.

Але й Бромберґ, і цуценя з закислими очима — одні на світі, неповторні, цікаві, потрібні, необхідні, милі, — хай живуть благословенні!

По бруку з гуркотом і залізним ляскотом розхрьопаних бричок кудись гнали червоноармійці. Вони не сиділи, а лежали на сидіннях, поставивши одну ногу на маленьку лавочку. Боже мій, вони хотіли їхати так, як їм було зручніше! Їздили ж отак офіцери колись, їздили ж так усі, хто мав право і владу їздити так? Усяка влада їздить, розлягшись і поставивши ногу на сидіння. А вони хіба не влада?

В руках у них були рушниці, на поясах револьвери, бомби, гранати, а на колінах часом дівчата в рожевих, настовбурчених, як із картону, сукнях, — одне слово, озброєні всім, що може дати життя переможцеві. Візники у плисових жупанцях-безрукавках, високо піднявши лікті, вйокали, чмокали, кричали на перехожих і з шиком зупинялись перед крамничками. Бідні крамнички, — більшість їх стояла з повибиваними й позабиваними вікнами, з простріленими, продірявленими стінами, — з слідами погромів. Але вони привітно-жалібно рипіли назустріч гостям розхитаними дверима і впускали їх до себе — чим багаті, тим і раді.

По тротуарах, під присканням весняного сонця, що гріло всіх без різниці партій, націй, анексій і контрибуцій, швендяла "пролетарська" публіка, збиралась то тут, то там у купки й діловито, заклопотано розмовляла: чи будуть уночі масові розстріли, чи поженуть буржуїв рить окопи, чи далеко німці й українці.

Але доктор Верходуб уже не питався себе тепер: чого така жорстокість і лють у цієї сірої маси і звідки вона? Невже вона вся, як є, читала Маркса й, експропріюючи експропріяторів, тільки передавала куті меду? Тепер він знав, що і жорстокість, і лють, і передавання куті меду, все було необхідне, законне й зрозуміле, як законне, необхідне й зрозуміле оте цуценя з закислими очима на сонечку. Сіра маса не читала Маркса й не експропріювала експропріяторів. Вона тільки здійсняла закон ворожости чужого до чужого. Вона, ця маса, була тут чужа; всі ці крамниці, будинки, всі капелюхи, комірчики, книжки, роялі, управи, контори, все, чим був повний колись оцей клаптик земної планети, було й є чуже цій сірій шинельній масі. А коли вона колись стикалася з цим, то мусіла зщулюватись, знижуватись, проходити бочком, винувато, побожно, з чеканням ляпаса. І що дивного, що тепер є сласність власне в тому, щоб гепнути чоботом у те, до чого підходив раніше з побожним острахом? Ми ж раз-у-раз любимо гепнути своїх повержених богів чоботом. І що більша була побожність, що недосяжнішими здавались усі божественності, то дужча, розперезаніша, лютіша мусить бути сласність гупання чоботом.

…

http://ukrlit.org/vy...vych/na_toi_bik

[zVer]

zVer,

1. ГМО Монсанто? А що такого поганого в ГМО? П.с. в Монсанто у мене брат кстаті працює)) Перспективна галузь. І найближчим часом буде вже офіційно в Україні.

Китайский компрадор – торговець британським опієм: «А що такого в опії поганого? Це розвиває міжнародну торгівлю. І я ж їх не змушую його споживати!» 

 

І яка ж в Україні є альтернатива пестицидам? )))) Без опія можна прожити, а вирости картоплю без інсектицидів, або виноград без фунгіцидів))) 

[zVer]

всіх не треба відстрілювати, тільки самих активних.

 

П.с. банкір-крохобор розказує який поганий агроном, оце дожились людоньки...