Сообщений в теме: 227

[ЗВЕРОБОЙ]

Сайт группы военно-исторической реконструкции "Курінь печерської сотні Опанаса Предримирського київського реєстрового козацького полку"

http://www.17c.org.ua/recruit.htm

Сообщение отредактировал ЗВЕРОБОЙ: 25 октября 2019 - 15:26

[holdfast]

Снова живой украинский язык начала XVII века.

Демьян Налывайко (старший брат того самого Северина), "Лікарство на оспалий оумыслъ чоловічїй" (1607). Читает Виктор Мойсиенко.

Лично мне тут уже трудней на слух понять смысл, чем в разговорном языке сценария комедийной сценки Якова Гаватовича. Видимо произведение больше ориентировано на образованный люд, а не широкие массы. 

Сообщение отредактировал holdfast: 13 ноября 2019 - 02:02

[Alias]

holdfast,
1) славянские "архаизмы": през (через), "бути" ещё склоняется по родам ("смо" - мн.ч. первого лица, ср. jsme в чешском и smo в сербохорватском), дифтонг "оу", "живот" (а не "життя") и т.д.
2) куча церковнославенизмов (они на слух сразу выделяются), т.к. это не живой, а "книжный" язык.

Вообще, по первому пункту местами крайне схоже с чешским, который "будителями нации" в 19 веке был "реконструирован" на основе книжного языка 16 ст., т.е. сейчас является из-за этого достаточно "архаичным" => в чешском существует литературный язык (spisovná čeština) и разговорный (obečná čeština).

Сообщение отредактировал Alias: 14 ноября 2019 - 01:00

[holdfast]

Alias, спасибо, я так и подумал. Первый влёт зашёл, на слух, словно на деревне подслушал разговор. А здесь уже текст начал искать, чтоб понять о чём речь.

Интересно, было ли такое "разделение языков" сознательным и умышленным, чтоб отделить (возвысить) богатых и образованных от черни, или это просто побочный эффект социального расслоения?  

Сообщение отредактировал holdfast: 13 ноября 2019 - 20:12

[Alias]

Интересно, было ли такое "разделение языков" сознательным и умышленным, чтоб отделить (возвысить) богатых и образованных от черни, или это просто побочный эффект социального расслоения?

Насколько я понимаю, учили "книжному" языку, а он за века под местными влияниями (и по какой-то своей эволюционной логике) уже мутировал в церковнославянско-местный суржик.
ЗЫ Но нужно помнить, что совр. литературный украинский уже с конца 18 века создавался "с нуля" на основе народных говоров, с минимальным влиянием старого "книжного" языка.

Сообщение отредактировал Alias: 14 ноября 2019 - 00:57

[holdfast]

Baturin. The Nizhyn Gate at the beginning of the 1650-s. Paper, gouashe, 31x22 cm
Батурин. Ніжинська брама станом на початок 1650-х рр. Варіант реконструкції. Папір, гуаш, 31 х 22 см

 

опубліковано в:
Когут З., Мезенцев В., Ситий Ю. Археологічні студії Батурина 2018 – 2019 рр. Реконструкції герба Івана Мазепи (До 350-ліття від проголошення Батурина гетьманською столицею) – Торонто: «Гомін України»/“Ukrainian Echo” Publishing Company Ltd. – С. 19.

 

 

Міські укріплення ранньомодерного Батурина досліджені археологами значно слабше, ніж, скажімо, фортифікаційні споруди батуринського Замку. Відповідно, запропонована реконструкція базується, насамперед, на інформації писемних, зображальних та топографічних джерел. Відомо, що Батуринська фортеця заснована у 1620 – 1630-х рр. ⁽¹⁾ Згідно даних Присяжної книги Ніжинського полку за 1654 р., з трьох боків Батурин захищався ровом, валом, шістьма кутовими глухими та трьома проїзними вежами ⁽²⁾. З інших джерел відомо, що вежі-брами мали назви відповідно до напрямків, на яких вони розташовувалися: Сосницька (Новомлинська), Ніжинська (Київська) та Конотопська ⁽³⁾.
Локалізація веж, валу та рову встановлюється доволі точно на основі сучасної топографії, однак уявлення про конструктивні особливості укріплень Батурина багато в чому лишаються гіпотетичними. Так, Присяжна книга лише фіксує наявність рову навколо міста. Проте за аналогією з замковим ровом другої половини XVII cт., дослідженим у 2007 р., можемо припустити його V-образний профіль та обшивку схилів деревом. Така обшивка зафіксована для ряду фортець Ніжинського полку і не є чимось унікальним у фортифікаційній практиці східних територій Речі Посполитої ⁽⁴⁾.
Вал описано як земляний насип, з обох боків облицьований дубовими колодами, що, власне, і знайшло відображення на картині. Гострокіл з бійницями для ведення рушничного вогню в описі прямо не згадується. Однак його наявність досить вірогідна з огляду на поширеність конструкції в синхронних пам’ятках регіону. Про зовнішній вигляд такого гостроколу можна судити з гравюр середини XVII cт., на яких зображено дерев'яні укріплення фортець Литовсько-Польської держави ⁽⁵⁾.
Про конструкцію веж опис 1654 р. повідомляє лише, що глухі кутові вежі були непокритими, а з-поміж трьох брам перекриття мали дві. Які саме – сказати важко. Тож автор зобразив Конотопську (на дальньому плані) і Ніжинську (на передньому) вкриті шатровими дахами (“покрыты тесом”). Чудове зображення таких веж (і глухих, і проїзних) демонструє малюнок міста Любеча, зроблений Абрахамом ван Вестерфельдом у 1651 р. ⁽⁶⁾ В контексті нашої теми увага до цього джерела зумовлена тим фактом, що укріплення і Любеча, і Батурина побудовані приблизно одночасно і, враховуючи відносну географічну близькість міст у межах однієї держави, це дозволяє проводити певні паралелі та аналогії. Цілком можливо, що і батуринські башти були сконструйовані за тим же принципом. Глухі вежі на зображенні Любеча показано підквадратними в плані, брами – гранчастими. Датований 1664 р. абрис іншої фортеці Речі Посполитої, Вітебська, зафіксував як чотирьох-, так і шестигранні проїзні вежі ⁽⁷⁾. Враховуючи загальну планувальну структуру укріплень Батурина, припущення про шести-, а не чотирьохгранну форму Ніжинської брами видається більш вірогідним...

 

Джерела:

Спойлер

1. Кулаковський П. М. Чернігово-Сіверщина у складі Речі Посполитої. 1618 – 1648 рр. / Кулаковський П. М. – Київ: Темпора, 2006. – С. 260 – 261.
2. Присяжні книги 1654 р. Білоцерківський та Ніжинський полки / Упорядн.: о. Ю. Мицик, М. Кравець; Ред. кол. П. С. Сохань (голова), В. А. Брехуненко (відп. секр.), О. О. Маврін, Г. К. Швидько. НАН України. Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. Грушевського; Національний університет "Києво-Могилянська академія”; Ніжинська міська рада. – К., 2003. – С. 234.
3. Коваленко В. П., Ситий Ю. М. Батурин, відкритий археологами (частина І) / Коваленко В. П., Ситий Ю. М. // Батуринська старовина. Збірник наукових праць, присвячений 300-літтю Батуринської трагедії. – К.: Видавництво ім. Олени Теліги, 2008. – С. 97 – 145.
4. Присяжні книги 1654 р… – С. 153, 181, 260, 302
5. Волков Н. А. Оборонительные сооружения Беларуси и Украины середины XVII века на рисунках Абрахама Вестерфельда и набросках из архива Радзивиллов в Минске / Волков Н. А. // Новые материалы по истории фортификации. – Вып. 2: Статьи и материалы ІІІ и IV международных научно-практических конференций “Памятники фортификации: история, реставрация, использование”, Архангельск, 20 – 22 сентября 2012 г., 15 – 17 сентября 2016 г. – Архангельск: Новодвинка, 2016. – С. 40 – 52.
6. Бондар О. М., Волков М. О., Кондратьєв І. В. Невідомий малюнок Любеча 1651 р. / Бондар О. М., Волков М. О., Кондратьєв І. В. // Сіверянський літопис. – 2015. – № 4. – С. 44 – 56.
7. Чертеж города Витебска, присланный от воеводы князя Волконского из Витебска 15 ноября 1664 года // РГАДА. Ф. 92. Оп. 1, Витебская губ., № 2 (режим доступу – http://rgada.info/ge...php?nomer=936).

 

Взяв у ФБ користувача Oleksandr Tereshchenko

 

upd. той же автор, те ж місто:

Сообщение отредактировал holdfast: 20 ноября 2019 - 20:59

[Anri]

ОПИСАНИЕ ЧЁРНОГО МОРЯ И ТАТАРИИ

СОСТАВИЛ ДОМИНИКАНЕЦ ЭМИДДИО ДОТТЕЛЛИ Д'АСКОЛИ,

ПРЕФЕКТ КАФФЫ, ТАТАРИИ И ПРОЧ. 1634 Г.

http://drevlit.ru/do...Askoli/text.php

Но, если Чёрное море было всегда сердитым, с древних времен, то теперь оно несравненно чернее и страшнее, по причине многочисленных чаек (saiche), всё лето опустошающих море и сушу. На крайних пределах Руссии (Russia), провинции подвластной Полонии (Polonia), есть скалы и леса, образующие как бы остров на реке Нипро (Nipro) по-турецки Оза (Osa), как сказано выше 13. Эти Россы (Rossi), называемые иначе казаками (Cosacchi), дабы мстить татарам, ежегодно набегавшим на них с целью грабежа, стали в последние 30 лет спускаться, на выдолбленных челнах (legni concavi) и хорошо вооруженные, по этой самой великой реке Оза, от которой и получили прозвище “Оза козак” (Оsa Cosach), в Чёрное море, причиняя немало вреда прибрежным местам Татарии и проливу Чёрного моря. На море они завладевали сначала маленькими [98] судами и, поощряемые удачей в своих предприятиях, с каждым годом стали собирать все большие суда и в большем количестве и, наконец, дошли до того, что 10-ть лет тому назад 300 с лишком челнов вышли в море и сразились с целым флотом падишаха (Gran Signore). По словам всех очевидцев, если бы в день битвы была тихая погода, то ни одна галера не вернулась бы обратно, так как казаки уже было завладели кормовою частью адмиральской галеры; но, при поднявшейся сильной буре, галеры могли двинутся против неприятеля на всех парусах и тем потопить нескольких 14. Однако, c тех пор и по сие время, до 30, 40 и 50-ти челнов спускаются ежегодно в море и в битвах причиняют столь жестокий вред, что берега всего Чёрного моря стали совсем необитаемы, за исключением некоторых местностей, защищенных хорошими крепостями. Казаки разрушают, грабят, жгут, уводят в рабство, умерщвляют; часто осаждают укрепленные города, берут их приступом, опустошают и выжигают, подобно тому как в прошлом году они сделали в Юзлеве (Jusleve) 15 — единственный укреплённый ханский город, из которого казаки похитили все, что нашли, а затем подожгли и самый город, четверть которого, сама торговая часть, сгорела. Иногда они идут днём и ночью, углубляясь внутрь страны, чтобы разграбить какое-нибудь богатое место; таким образом четыре года тому назад в Каразио (Carasio) 16), т.е. в самом центре Татарии, казаки разграбили и сожгли множество лавок, убивая всех им попадавшихся; такая участь постигла даже некоего армянского священника; с ними бежало более 150 рабов. Но на суше они еще не причиняют столько бед; на море же ни один корабль, как бы он ни был велик и хорошо вооружен, не находится в безопасности, если, к несчастью, встретится с ними, особенно в тихую погоду. Казаки стали так отважны, что не только при равных силах, но и 20 чаек не побоятся 30-ти галер падишаха, как это видно ежегодно на деле; действительно, 3 года тому назад казаки забрали 2 галеры и преследовали остальные 17.

Эти чайки длинноваты, на подобие фрегатов (fragate) 18, вмещают 50 человек, идут на вёслах и под парусами. Дабы они могли выдерживать жестокие бури, их обвязывают вокруг бортов соломой, поддерживающей их на воде 19. Казаки избирают из своей среды начальника, называемого атаман (Atman), которому они оказывают невероятное послушание и покидают или смещают его, смотря по его поведению. Если ему счастье поможет в предприятиях, если таковые окажутся блестящими и достойными похвалы, то их записывают для напечатания. Между казаками есть много поляков, которые по причине вражды удаляются к ним, живя и разделяя с ними счастье и несчастье. Одним [99] словом, казаки наводят такой страх не только в Татарии и всём Чёрном море, но и в Константинополе, что из за них там вооружают ежегодно флот, частью или весь. Также по их поводу, ставши падишахом, султан Осман (Osman), 13 лет тому назад, затеял войну с поляками и лично повел бесчисленное войско. Но светлейший Вуладислао (Serenissimo Vuladislao), при помощи тех же казаков, одолел и разбил его на голову 20. В этом году султан Мурат (Murat), теперешний падишах, попытался воевать по той же причине и двинул было два сильных войска, думая лично стать во главе их; но потом, по милости Божией, последовал желанный мир, причём условием договора было впредь не допускать казаков на их чайках к морю 21. Но трудно будет соблюсти подобное условие, так как сами поляки, в виду мало доступности местопребывания казаков, окажутся не в силах укротить их, если только казаки добровольно не прекратят свои набеги, чему я не верю, ибо они бедны и доказали, что “aquae furtivae sunt dulciores”; если бы светлейший король польский назначил им хорошую плату, но — “hos opus, hic labor" — их много. Есть еще другие казаки, московские, сходные с польскими, которые спускаются по Танаи (Tanai); на море и на суше они поступают, как прочие.

Те и другие козаки очень дружны между собою, хотя их государи ожесточённо воюют друг с другом. Утверждают даже, что среди московских казаков есть много польских, и это правдоподобно, так как московы (Moscovi) по природе трусливы и весьма робки (codardi et timidissimi), малоопытны в военном искусстве, а казакам необходимо иметь большой навык и львиное сердце (cuor di leone) 22.

 

 

[Anri]

Військове мистецтво Богдана Хмельницького та інших козацьких командувачів протягом 1648–1651 рр.: досягнення, недоліки і невтішний фінал
http://nrph.ukma.edu...cle/view/185840

 

И у автора вышла книга в Польше

[Anri]

Олексій Сокирко. Наймане військо гетьмана Петра Дорошенка

https://www.academia...05_4pGTm0tBqKl4

[Anri]

Джерела з історії Національно-визвольної війни українського народу 1648–1658 рр. Т.1 (1648–1649 рр.)

http://shron3.chtyvo...16481649_rr.pdf

 

Спойлер

№ 17
1648, травня 26 — Лист коронного підчашого М. Остророга до коронного канцлера Є.Оссолінського

Не вчинили були їм нічого, бо ті козаки, що спочатку на Дніпрі зрадили своїх, прийшли на допомогу. Після того і ті, що були при пану Потоцькому також зрадили, навіть ця драгунія, панята, передалися до козаків і татар. Отож як з русі роблять драгунів; довіряй же їм вдруге!

№ 26
1648, після 26 травня. — Лист Єнджея Конецпольського, писаря польного коронного, до невідомого

У нас най більша небезпека, бо вже повстають проти нас наші селяни, через що сам Бог знає, що буде з нашими краями. Листів до його м. пану Коссаковському не посилаю, бо під Баром вже й нашої людини немає, все, що живе, втікає. Бар покинуто. А це тому, що русь не хоче захищатися. Все і вся погане впало на нас.

№ 29
1648, червень (?). — Львів. — Новини

a до того ж від князя (...)* втік капітан і сто драгунів до орди i всі козаки з татарами з’єдналися

№ 30
1648, червня 1. — Перемишль. — Лист перемиського архідиякона до підстарости бжозовського

У Львові виявилася велика зрада від русі: перехоплено 10 (?) листів від Хмельницького, декілька бочок пороху, немалі гроші, які відправили зі Львова для підтримки Хмельницького. На що вже Львів, котрий не відчуває нестачі в силах для своєї оборони, але і його залишають люди багатші, по боюючись зради. Як же ми можемо довіряти Перемишлю, де на замку бург-графом є русин і вже розмістив у місті переважно русь. Й. м. п. підстолій сьогодні зранку надіслав до ґроду універсал і наказав сповістити по місту, щоб шляхта йшла до нього на збір в Самбір, а найбагатші якнайскоріше по спішали на Україну зі своїми людьми і готували гроші для такої невідкладної необхідності. Він гарантує, що ці гроші будуть повернуті з першої кварти. Не знаю однак, кому він буде довіряти і чи знайдеться такий патріот; звідусіль одне лиш зло.

№ 33
1648, червня 4. — Львів. — Лист коронного підчашого Миколая Остророга до коронного канцлера Єжі Оссолінського

То певно, що все тамтешнє військо, котрого нараховують 30 000, дощенту загинуло через зраду драгунів руських панів, котрі, будучи грецької релігії, передалися до ворога.

№ 73
1648, липня 31. — Варшава. — Новина

А тут було їм дано знати, що князь Вишневецький з п. київським воєводою йде вслід на відсіч; вони тут же вийшли з міста між фільварки й міські сади й отаборилися возами. Князь вдарив на їхній табір і зразу розірвав, полягло їх там з двісті. Алe вони цю діру тут же закрили трупами, а князь мусив відступати через їхню густу стрілянину. Але він вдарив на другий кінець табору i теж розірвав його з немалими їхніми втратами, та все ж не міг вдертися в табір, бo вважай в один момент перевернувши вози, з-за яких стріляли, вони окопалися, a що вдарила злива, то вони луб, котрим накривають вози, познімали, накрилися ним і так з-під лубу стріляли. А у наших підмокла вогнепальна зброя, що вже не могли так добре тиснути на них.

№ 97
1648, серпня 20. — Кам’янець-Подільський. — Лист Лукаша М’ясківського, подільського судді, до невідомого

З Кам’янця 20 серпня.
У минулий понеділок, рано, нас раптово сповістили про те, що вже 6 полків з боку Бару переходить Медобір і сюди, у цей бік, до Кам’янця (?) йдуть, рубають, забирають стада біля Великої Могили. Все, що живе, кинулося до коней, до квартир, до брам, подібно як під час нещасливої паніки на Цецорі і ледве у полудень відкрилася причина тривоги: не від Бару і не 6 полків, а тільки 6 хоругв зібравши, подністрянське селянство, опришки, так сильно загрожували селам, що тут з цієї сторони Медобору, позабирали всі стада й бидло.

№ 109
1648, серпня 31. — Табір польського війська під Чолганським Каменем. — Лист Марка (?) Собеського до дружини великого коронного гетьмана М. Потоцького

Селян є півтораста тисяч, між котрими Головацький з Кодака, драгун з моєї хоругви, має їх під своєю владою 25 тисяч.

№ 119
1648. вересня 16. — Вільно. — Лист віленського воєводи до невідомого

Козаки фортифікують Речицю, Чернігів, Мозир та інші замки, насипають вали, будують потужні штахети і хочуть в них [цих замках] зимувати. Вони випускають чати і внівеч обертають наші краї.

№ 163
1649, травня 5. — Маначин. — Лист кам’янецького каштеляна Станіслава Лянцкоронського до львівського підсудка Яна Виджги

Хмельницький вже найняв частину татар і має їх при собі, a хан з усіма ордами добрудзькими і білгородськими i Дуная, хочу помагати козакам i наказано йому від Порти.

№ 166
1649, травня 13. — Маначин. — Лист кам’янецького каштеляна Станіслава Лянцкоронського до львівського підсудка Яна Виджги

Хмельницький полковників поміняв i міняє, а це тому, що кінчається рік їхньої каденції; маючи якусь ворожку, каже, що тим не було щастя, а ці будуть щасливішими

№ 172
1649, травня 27. — Табір коронних військ біля Купілі. — Новина.

Сьогодні прибув роз’їзд, з котрим ходив п. Сокіл на Пилявці заради «язика», привів десять козаків. Ці сказали на конфесатах, що Гиря білоцерківський наганяє до свого війська здатних до бою озброєних селян з усіх українських волостей, діючи з наказу Хмельницького.

№ 175
1649, травень (?). — Лист полоненого поляка з Крима до невідомого шляхтича

Щодо опришків. Цi зрадники роблять дива біля Кам’янця.

№ 200
1649, після 29 червня. — Конфесати полонених повстанців Януша Реймошевського (Івана Бугая) і Захара

Каже, що в раді під Переяславом вся старшина напала на Хмельницького за те, що, що він відступив від Замостя i не пішов вглиб Польщі. Тепер, править, ляхи зміцнились i мають багато війська, не порадимо їм нічого. Хмельницький виправдовувався тим, що боявся, аби в так численному війську, яке стояло на одному місці, не виникла пошесть і не погубила всіх.

№ 204
1649, липня 2. — Мозир. — Цидула, додана до листу мозирського підстарости Протасевича до Я. Радзівіла

Після забиття цього самого Голоти, ці голотинці обрали собі полковником якогось Гришка Григоровича. Цей, повернувши від Загаля, залишив чорнобильських, пішов до Бабич. Коли він прийшов, то стояв кошем тиждень у Бабичах, a чатами ходив аж до Петрикова, заподіявши велику шкоду. Вони мали при собі мозирських козаків i тих, що були при чорнобиль ських, бо їх трохи були застали у Бабичах. Цих начебто зразу до себе прийняли, як і тих, котрі були тут; останні знали все у Мозирщині і в Петрикові, в усьому їх наводили на грабунки тих, на кого хотіли, на тих, хто зичливо ставився i вірно (…)* християни Богу і війську служили; хто де пограбував, хто кому з людей [лихо] вчинив, таким перед полковником пишалися мозирські козаки. Коли полковник зрозумів, що вони не вміють нічого, тільки грабувати, то по одному додавав, навчав їх рицарству i так киями не одному повідбивавши боки, забравши у них всі коні, рушниці, шаблі, поздиравши з спин серм’яги, повиганяв усіх зі свого війська.

№ 214
1649, липня 10. — Під Гомелем. — Конфесати чотирьох полонених повстанців, в тому числі і фрагмент конфесати військового писаря

Потім наші вдарили на козаків, котрих власне було 3 000, донців тисяча, окраїнних козаків 2 000, всі піхотинці, кінноти тільки п’ятдесят, вдарили в саму серед ину, коли став полковник і мужньо взяли їх на шаблі; одразу поклали трупом на полі бою 500, інших, доганяючи, у болотах і кущах рубали так, що вбитих рахують на півтори тисячі; каже, що наші захопили три прапора, однак одну, котру вони мали з барабанами від самого Хмельницького кварцяна (?) адамашкова знаком орла, який у одній нозі тримає меч, вони забрали з собою до окопу; її, діставши відкоша протягом чверті години, кинули вважай під самим нашим парканом. Taм же (...)* свого полковника, котрий писався “Ілля Голота, полковник (...)*” за те, що погубив добрих молодців, між собою у таборі (...)*. У цьому окопі вони боронилися протягом дня, а вночі до кущів i боліт втекла їхня решта.


№ 217
1649, липень. — Конфесата невідомого повстанця, взятого в полон під Загалем

Чи з відома Хмельницького Голота вийшов із Запорожжя?
Сказав, що з відома, бо йому дав червоний прапор з гербом левом i білим хрестом, яка була взята в Короні, i барабани разом з приповідними листами на мобілізацію більшого війська i призначивши за ним другого полковника, якогось Пеняка, котрий мав два полки під своєю владою, тобто Kaнівський, Kиївський з Чорнобилем в цих [...], кажучи, що має бути певно 18 000[...].

№ 219
1649, липня 25–31. — Табір військ ВКЛ. — Уривки з Табірного щоденника князя Януша Радзівіла

Перед вечором лужна челядь під значками, відправлена за провіантом, повернулась розбита, a більше перелякана від ворога, під якого кількадесят їх від значків одірвавшись, необачно підійшла. Через це козаки, які були в Брагині, постерігши їх, (…)* всі ли на них i гнали aж до переправи, деяких поклали на місці, інших потопи ли в ріці Брагинці. Однак ті, котрі були за переправою, втекли неушкодже ними. З цих розповідей стало зрозуміло, що між козаками є чемериси кн. й. м. Вишневецького, котрі татарським криком “алла, алла”, найбільше їх налякали (?).

Aле в цей момент // (с. 100) примчав товариш з хоругви п. Барціковського, котрий з лужною челяддю їздив по жито, з тим, що ворога бачив на власні очі у півтора милях, який наступав з великою потугою. Тоді зразу ж кн. й. м. послав п. стражника дo табору, наказуючи сідати на коней всім, a сам, за лишившись в полі, бачив челядь, яка втікала з поля i кількадесят кінних козаків (...)*, які у полях під табором займали шляхи. Після цього зразу наказав хоругви чинити вилазку з табору. Між тим ворог швидко висунувся з лісів і вкрив поле біля табору страшним криком і татарським «ала, ала» кінноти, якою було під десять тисяч... A що між лісами, що перемежувалися з полями були сутички, правим крилом ворог швидко кинувся до лісу і зараз же, в мить, деревами і порубаним хмизом орудуючи, окопався, навіть клав для зміцнення оборони людські трупи i вбитих коней; ліве, розгромлене, втекло в розсипну, з котрих частина нa болота, в гору ставу, який знаходився біля табору, зібравшись, почала чинити опір і відстрілюватися...

Tим часом надійшла i німецька піхота з паном полковником - лейтенантом Oттенгаузом з кількома полковими гарматками // (с. 102), і першим ділом загнала ворога в ліс, a з лісу — в табір Пан Oттенгауз (?) з піхотою приступив до штурму, котрому помогло гусарське товариство хоругви кн. й. м. з своїми пахолками i хоругвою його м. п. смоленського воєводи, котрі понад дві години штурмували, aлe потужному та бору, на велике здивування в один момент так артистично і потужно зробленому, не могли дати ради, a оскільки вже також ніч надходила i офіцерів з піхотою разили, особливо пана капітана Пшипковського, пана Ропа, капітан-лейтенанта п. полковника Tізенгауза, п. капітана Вехмана, пана Юшкевича, ротмістра угорської піхоти кн. й. м., підстрелено й кількадесят менших офіцерів i піхоти. Taм же пан Kриштоф Koтовський, товариш хоругви кн. й. м., котрий спішених кіннотників мужньо повів на вал і вже поранений з вогнепальної зброї, впав з димом, після цього його челядь захвилювалась i піхота через брак куль, котрих по кількадесят вважай кожен солдат вистрілив, почала мішалася, після чого й князь й. м. наказав відступати, залишивши їх собі на завтрашню забавку.

№ 230
1649, серпня 2. — Конфесата полоненого козака Хвеська П’ятки з Білоцерківського полку

Починається велика диференція між козаками українськими та тими, що з волості, бо українці бояться, щоб ті козаки, котрі з волості, не перейшли на бік ляхів. Вони перемішують їх з собою. Тільки в Білоцерківському полку є вісімнадцять розформованих і перемішаних між білоцерківцями хоругов. Цих козаків із волості є більше, вони зичать собі (…)* дуже українська, але ця українська чернь супротивна цьому. Цей Білоцерківський полк стоїть при Хмельницькому.

Половина війська не має рушниць, а хоч і є у кого, то мало мають пороху. [Цей] коштує по два з половиною й три чверті (?) гроша за фунт, але й того нема за що купити, бо зовсім не мають здобичі. Найбільше пороху привозять Хмельницькому з Києва міщани. Тільки одні ці міщани доставляють йому провіант.

Місто [Збараж] є в добрій обороні. До нього вже кілька разів наганяли до штурму, але черні це вже набридло. Старшина дуже жене їх на штурм, але реєстрові ніколи не йдуть битися, тільки чернь женуть. Але вже дали спокій і не чинять штурмів до міста, бо нічого не можуть порадити. Тільки на те надіються, що виморять голодом [обложених].

№ 231
1649, серпня 2. — Табір королівських військ під Сокалем. — Лист Анджея М’ясківського, сина львівського підкоморія, до невідомого

Козаки вже не штурмують табір, але підкопами й нашими шанцями зближуються до нашого табору i вже так наблизилися, що вже можна було б майже докинути каменем до з козацьких шанців до наших.

№ 328
1649. — Анонімний публіцистичний трактат “Відповідь на цю сентенцію про заспокоєння Війська Запорозького 1649 р.”

Бо козаки хоч малими бойовими возиками таборяться, і немає їх на один возик більше, ніж два-три, часом десять душ, і ці возики міцно впритул ставлять, коли таборяться, тим не менше цей окоп є завдовжки чверть української милі, а завширшки — півчверті милі. Але й на тому місці над Сулою, під Солоницею, де його захопив святої пам’яті Замойський, гетьман коронний, окруж ність довкола табору становить чверть української милі, тобто півмилі польської, на що вказують і нині
їхній окоп та пічки, де були їхні будки, а у кожній з цих будок їх напевно по кілька було.

№ 19
1648 р., жовтень. Варшава — Конфесата (протокол допиту) трьох полонених повстанців

Хмельницький їй(черні) не довіряє, має при собі 600 найманців татар. Останні стоять на сторожі і сплять біля його намету